Вийшовши на своє подвір'я ми кожен раз переконуємо себе у тому,що природа дійсно має неперевершену красу. А саме,це є українська краса. Кожен раз коли починає усе позквітати у нас перехоплює подих. Кожен раз дивлячись як відлітають журавлі у вирій ми не можемо відвести очей. Мабуть усі українці можуть відверто закривати на увесь світ: "Українська природа- найгарніша!" Та ми не маємо лише гати за цією красою. Люди повинні про неї піклуватися! Не смітити, не псувати все те, що було створено самою Матінкою Природою! Тільки тоді вона може стати набагато гарнішою. Сподіваюсь, що вже ні в кого не залишилось сумнівів, що до краси України та української природи. Зберіжімо її!
1)Він так захопився п’єсою Т. Шевченка «Назар Стодоля», що взяв прізвище героя — Карий — собі за псевдонім, а дітей своїх назвав Назаром та Галею. 2)Коли в Бобринці почав працювати драматичний гурток, він почав його відвідувати й настільки захопився театральним мистецтвом, що якось подолав пішки 53 км до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку Полтавку» І. Котляревського і «Отелло» В. шекспіра. 3) І. Карпепко-Карий разом із М. Кровнивницьким організував аматорський театральний гурток у Єлисавет-фадь За його участю були поставлені п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Гоголя.
Воєнний час завжди вважається найскладнішим часом в житті кожного народу. На жаль, наш український народ стикався з такими проблемами досить часто. Саме такий час зображено в повісті Григіра Тютюнника «Климко». Дана повість дійсно здатна зворушити і змусити замислитися. Саме це і сталося в моєму випадку. Ця повість авторства Григіра Тютюнника справила на мене дуже сильне враження багатьма своїми особливостями.
Насамперед, і, напевно, на це розраховував і автор, найсильніше враження справила на мене доля головного героя, хлопчика на ім’я Климко. Цей хлопчик далеко не заслуговував того, що сталося в його житті. Звичайно, під час війни всім людям по-справжньому важко, дорослі теж не є винятком. Однак доля дітей набагато складніша, і їх проблеми викликають набагато більше жалю. Дітям під час війни доводиться дуже складно. Вони стикаються з майже непереборними проблемами. І шанси вижити для дитини без чужої до практично нульові. Такий приклад я побачив у вигляді головного героя повісті, у хлопчикові Климко. Він був дуже доброю дитиною, намагався не тільки вижити самостійно, але і до чимось іншим людям. Проте врешті-решт йому все-таки вижити не вдалося. І це мене дуже зворушило.
Під час прочитання цієї повісті Григіра Тютюнника я мимоволі ставив себе на місце головного героя, що змусило мене задуматися про багато проблем. Як би я поводився, якби залишився абсолютно один, без підтримки близьких і рідних під час війни? Що б я робив і як намагався вижити? Чи довго б я протягнув при такому житті? Насправді за результатами роздумів на такі теми я дійшов до висновку, що мені було б дуже складно дійсно залишитися в живих, навряд чи б вдалося прожити довше, ніж тому ж Климкові. Звичайно, роль дитини під час війни по-справжньому трагічна і сповнена болю і гіркоти. Замість того, щоб отримувати звичайну дитячу радість від життя, діти під час війни зобов’язані думати лише про те, щоб виживати, рятуватися від бід, голоду і бомбардувань. На жаль, частина дітей на сучасній території України теж зіткнулася з такою проблемою, і про цю проблему я теж задумався.
Я думаю, що ця повість може зворушить і змусити замислитись кожного читача. У ній дуже добре показано, що діти під час війни страждають набагато сильніше дорослих. Однак автор все-таки не дає відповіді, а що ж робити з цією складною проблемою сучасності. Таку відповідь дати не можу і я. Війни були і будуть виникати через ряд факторів і уникнути їх практично неможливо.
Кожен раз коли починає усе позквітати у нас перехоплює подих. Кожен раз дивлячись як відлітають журавлі у вирій ми не можемо відвести очей. Мабуть усі українці можуть відверто закривати на увесь світ: "Українська природа- найгарніша!" Та ми не маємо лише гати за цією красою. Люди повинні про неї піклуватися! Не смітити, не псувати все те, що було створено самою Матінкою Природою! Тільки тоді вона може стати набагато гарнішою.
Сподіваюсь, що вже ні в кого не залишилось сумнівів, що до краси України та української природи. Зберіжімо її!