Мені здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.
По-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. Іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. Та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.
Яскравим художнім утіленням цієї думки є твір Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки". Життя Яви й Павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. Невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. Та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.
По-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, - шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. І навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.
Прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою Галиною. Вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка Галина переїхала зі свого міста жити до нас. Ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. З часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. Вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.
Отже, дружба - це найкращий скарб в житті.
Цитатна характеристика Катерини і Ганни у творах Шевченка:
Ганна ("Наймичка")
"І наймичка / Тяжко заридала"."...молитимусь, із самого неба долю виплачу сльозами і пошлю до тебе""Чи живий синочок, чи здоровий, чи добре йому в тих людей на хуторі, чи може кривдять його?""Зомлів Марко, / Й земля задрижала. / Прокинувся... до матері / - А мати вже спала!"Катерина ("Катерина"):
"Не слухала Катерина / Ні батька, ні неньки, / Полюбила москалика, / Як знало серденько"."...свою долю / Там занапастила""Будь щаслива в чужих людях, / До нас не вертайся!""Довго, довго, сердешная, / Все йшла та питала; / Було й таке, що під тином / З сином ночувала".
Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі (за повістю Віктора Близнеця (Звук павутинки)
Талановитий український письменник В. Близнець, безумовно, був дитячим письменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ і розуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звук павутинки» Льонька. В повісті діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим.
Детально пам’ятаючи все з дитинства Віктор Близнець описав це в своїх творах. Згодом пригадуючи своє щасливедитинство письменник напише: «Мені, так би мовити, пощастило: я належу до того покоління, якому діставсяшматочок безмежно радісного довоєнного дитинства». Пам'ятав і безкраї сиві полинові рівнини, і безмежне високе небо. Степ і небо назавжди увійшли в душу майбутнього митця. А ще була замулена річечка й вигін, де випасали худобу, грали з хлопчаками у війну та гасали наввипередки на конях.
Всеукраїнська слова прийшла до В. Близнеця після написання ним повісті «Звук павутинки» (1970). Саме цей твір змусив критиків говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.
Головний герой повісті Льонька був дитиною незвичайною, його навколишній світ населений дивними звуками,явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить,як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини,письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька.
Проте таке світобачення має ще один персонаж твору – Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Він невтратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ. Смерть Адама (він помирає від променевої хвороби) – якнаслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» – для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урокспокути, прозріння, самозречення.
В своїй повісті автор показує, що і серед дорослих є ті, які чують «звук павутинки»: не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ Адаменко, юний науковець, що прибув до баби Сірохми, як він сам каже, «помирать». Адам вбирає останні дні, часи життя в себе, як губка. Може, передчасне очікування смерті розбудило в дорослій людині дитяче сприйняття світу?
В. Близнець розуміє необхідність говорити з нашим поколінням про найважливіше – життя і смерть, правду ікривду, любов і ненависть...
З неприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в уста Ніни сумні слова: «Так, ти забудеш мене... У менедрузів багато було, вони повиростали, купили собі мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. І коли я приходжудо них у гості, вони дивляться на мене сонними очима і не впізнають». Цими рядками автор закликає бути більшлюдяним, цінувати життя, воно таке швидкоплинне.
Світ для героїв Близнеця – Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вони живі. Вонимають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а і горить-палає вогнем, реагує на все щиро табезпосередньо. «Звук павутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінувати їх, вміти помітити, відкрити для себе.
Автор також і нас, читачів, голосно закликає залишатися в душі назавжди дітьми, сприймати світ незвичайним ігарним, кольоровим. Цим повість В. Близнеця споріднена з віршем Л. Костенко «Кольорові миші». Тож не даймовмерти в нашій душі звуку павутинки!
Безумовно, всі герої твору – добрі, мрійливі й дуже відповідальні. Давайте візьмемо для себе все те найкраще, що мали вони у душах і серцях!Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі.