Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.
Яке коріння — таке й насіння 1.також тут є схоже прислів,''що посієш те й пожнеш'' тобто як ти відносишся до людей так і вони будуть відноситися до тебе. якщо ти грубий вони також будуть грубі. 2.без охоти нема роботи. без бажання щось зробити ніколи нічого не зробиш. 3.без труда нема плода. без наполегливої праці,нічого не вийде потрібно лиш бажання-"'терпіння і труд все перетруть''1. два брати у воду дивляться, та вони повік не зійдуться. 2. не багнет, не куля, не меч і не снаряд, а людину вбиває. 3. не суша і не вода: ні ногами не підеш, ні на човні не попливеш. 4. через річку повисло червоне коромисло. 5. без рук, без ніг, а ворота відчиняє. 6. гуляє по полю, та не кінь. 7. ввечері вмирає, а зранку оживає. 8. коли немає — чекають, коли прийде — тікають. 9. я — вода, і на воді плаваю. 10. без ніг, без рук, без язика, а кричить. 11. без крила летить, без кореня росте. 12. батько — високий, мати — низька, син — гарячий, дочка — мокра. 13. зайде в дім — не виженеш дрючком, прийде час — сам вийде. 14. вночі спить на землі, а вранці тікає. відповіді: 1. береги. 2. блискавка. 3. болото. 4. веселка. 5. вітер. 6. вітер. 7. день. 8. дощ. 9. крига. 10. луна. 11. місяць. 12. небо, земля, вогонь, вода. 13. промінь сонця. 14. роса.
Федько-халамидник був дуже чесним і ніколи не брехав. вадою хлопчика було те, що він заважав іншим дітям спокійно гратися, зчиняв бійки, робив шкоду сусі. проте федько заслужив повагу однолітків, бо був справжнім другом і ніколи не видавав товаришів. толя був делікатний, ніжний, сумирний. він завжди був охайний, причепурений, а у двір виходив боязко й поводився тихо. одного дня хлопці пішли подивитися, як іде по річці весняна крига. толю не покликали, але він все одно пішов. федько вирішив перебратися по хитких крижинах з одного берега на інший і зробив це. толі здалося, що він теж здатний на такий вчинок: хлопчик ступив на кригу. і тут сталося нещастя. федько допоміг толі, і той, як стріла, вилетів на берег. упевнившись у власній безпеці, толя навіть не подав палиці своєму рятівникові, тому що боявся опинитися в воді. інші хлопці кинулися до федька й витягли його на берег. коли федько-халамидник, геть мокрий та синій від холоду, теж був у безпеці, йому навіть не дозволили сказати правду. толя ж підло звалив вину на федька. про те, щоб подякувати своєму рятівникові, толя навіть не подумав. толя — брехун і негідник. коли федько захворів на запалення легенів і помер, цей боягуз, обдуривши матір федька, забрав чижика. а коли на цвинтарі ховали нещасного федька, толя спокійно грався з пташкою й не відчував ані жалю, ані смутку, ані докорів совісті. поведінка федька викликає в мене захоплення, а поведінка толі — справжнє обурення. замість того, щоб берегти такого вірного товариша, толя став причиною смерті федька. байдужість толі майже лякає мене.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»
Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.