Чого навчають нас художні твори?
* На початку створимо визначення "художнього твору". Що ж це таке? Цей твір, але художнє, а значить відноситься до мистецтва.
Мистецтво, художник, любов, краса - це слова часто нероздільні, тісно пов'язані один з одним.
Через мистецтво творець художнього твору передає нам свій талант, свій дар. І ми, схиляючи свої голови перед талантом художника, спілкуємося з твором і отримуємо в нагороду необхідні для нас плоди.
Художні твори - це яскраві свічки, які зігрівають нас своєю унікальною красою, доставляють нам естетичне задоволення, дарують нам приємні переживання та емоції.
Але найбільш важлива цінність художніх творів полягає в тому, що вони не тільки розважають і радують нас високими ідеалами, але також і вчать і допомагають нам в житті.
Правда не завжди. Це залежить від того, що з себе представляє художній твір.
* Ось, наприклад, класична музика, балет, танець не можуть нас чомусь вчити.
Слухаючи симфонію Бетховена або гаючи красу танцю, ми сприймаємо музику і танець почуттями отримуємо задоволення.
* Інша справа література, кінематограф, театр і пісенне мистецтво, де поряд з емоційним фоном, ми чуємо слова і обдумуємо їх.
Найбільш наочним прикладом того, як і чому вчать нас художні твори, є російські народні казки і байки, знайомі кожному з нас з дитинства. "Аленький цветочек", кінофільм "Морозко", "Казка про рибака і рибку", байки Івана Андрійовича Крилова.
Ці, здавалося б нехитрі історії наповнені глибоким змістом.
Чому ж навчають нас казки і байки?
Як то кажуть, "Мораль цієї байки Мораль - це і є те, чого навчають нас ці художні твори. Обдумуючи байку, ми виносимо з неї насамперед моральний задум.
* Казки та байки вчать нас відрізняти погане від хорошого, відрізняти добро від зла.
І як же важливий в сучасному світі правильний вибір між добром і злом!
Як важливо зараз голосно заявляти про добро і пригнічувати зло, яке є в світі. За нами величезна відповідальність перед майбутнім.
І російські народні казки закликають нас творити добро, піклуватися один про одного, вчать нас тієї народної мудрості, накопиченої століттями.
Байка і казка протиставляє позитивні і негативні риси і характери. У них чітко видно різницю між ввічливістю і грубістю, скромністю і хвалькуватістю, милосердям і жадібністю, хоробрістю і боягузтвом, працьовитістю і лінощами.
Казки показують, що головне багатство людини - не матеріальні цінності, які не життєві зручності і "золоті" палаци, але краса душі і любов.
Зберігаючи теплоту і любов у своєму серці, людина переможе всі темні сили.
Казки вчать нас бути щасливими.
Вони показують, що є в житті найголовніше, дають нам поради, як правильно чинити і чим дорожити.
* І ми гаючи за героями художніх творів, і, витягуючи моральні життєві уроки, вже в наше майбутнє життя, будемо прагнути Він мудрий і грамотно, будемо бачити, привносячи в світ процвітання і любов. Амінь.
В останні роки люди мало радували собаку, але тепер, коли його тут зовсім не стало, самотність переросла в нестерпну муку. Собака, звичайно, сумуючи, не міг знати, що люди піднялися й залишили свої будинки, худобу, могили предків не з доброї волі і що не тільки село, яке Сабирли знав з цуценячих років, порожнє, але порожнє й сусіднє село, і третє, і п'ятє, і десятє, сотє, і так до самого моря, яке хлюпається з трьох сторін півострова».
Ці рядки з оповідання «Самотність» – одного з найбільш пронизливих творів, написаних коли-небудь про депортацію кримських татар. Належать вони Ервіну Умерову – талановитому письменнику з дуже драматичною долею.
Він народився 1 травня 1938 року в селі Яни-Сала Жовтневого району Кримської АРСР в родині вчителів. Через шість років після народження, 18 травня 1944 року, разом з сім'єю і своїм народом був депортований з Криму.
Сім'я Ервіна опинилася в Узбекистані, в населеному пункті Паласан Алти-Арикського району Ферганської області. Тяжкі враження дитинства в місцях вигнання назавжди врізалися в пам'ять майбутнього письменника... Після закінчення школи в 1957 році Ервін працював спочатку слюсарем-арматурником на нафтопереробному заводі, потім – інспектором районного статистичного управління. В цей же час почав публікуватися в газетах Узбекистану.
Його перша серйозна публікація – розповідь у збірці кримськотатарських письменників «Дні нашого життя», випущеній видавництвом художньої літератури Узбецької РСР до декади мистецтва і літератури Узбекистану в Москві в 1959 році. Ця збірка – перша після депортації, де були опубліковані твори кримськотатарських письменників – як маститих, так і зовсім молодих. Серед авторів були й ті, хто не повернувся з фронту, – Мамут Дібаг з оповіданням «У далекому селищі» і Еннан Алімов, загиблий в 1942 році, – автор зворушливої новели «Горлиця махає крилом».
КЛАС