Цикл "Незнаному воякові" (1935) композиційно складає другу частину збірки "Вежі". Він ідейно й тематично поглиблює попередню поему і становить поетичну історію галицького національного підпілля.
Тут явний натяк на традиційне українське культурницьке просвітянство, яке часто помпезно відзначало різні роковини, але ігнорувало долю простої людини, голод і холод робітника й селянина.
Згадаймо, що це просвітянство засуджував свого часу, за іншого клімату й за інших умов, також М. Хвильовий. Отже, як бачимо, духові зв'язки Ольжича й Хвильового сходились також і в цьому. Як Іван Франко в своєму "Мойсеї", так і Ольжич засуджує в українському житті опортунізм і угодовство старшого консервативного покоління, проголошує єдино вірний шлях боротьби.
Олег Ольжич, як перед ним Франко й Хвильовий, хотів з пасивної маси селюків і "номадів" (вислів Франка) виховати діловий, активний і свідомий своїх завдань народ. З традиційного тюхтія Солопія всі вони хотіли виховати ділову, вольову й жертвенну людину.
Тридцять дві частини циклу пронизані цим єдиним поривом. Кожна з них поглиблює й доповнює попередню, виводить читача на "найвищі вежі духовости", нагадує заклик Івана Франка до кожного українця: "Знай, на тобі спочиває доля міліонів!" ("Великі роковини, 1898"). Цей Франків девіз поет-революціонер Ольжич формулює суворо: "Держава не твориться в будучині,/ Держава будується нині". Як поет і громадянин Олег Ольжич цих слів не зраджував, ними свідомо керувався і за них віддав своє молоде життя. Життя і творчість були в нього в повній єдности.
Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.
Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.
Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його за до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, - на молочко для маленької донечки своєї вчительки.
Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання - вирушив у дорогу.
І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.
Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей - вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність - це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.
Коломийка складається з 2 рядків по 14 складів можна написати щось таке:
Коломийки ми вивчали, багато читали
Та своїх понаписали, та і заспівали
каже вчителька: пишіть, діти, коломийки
не напишеш коломийки - я поставлю двійки
Поспішав до школи вранці, аж забув портфеля,
Як тепер писати твір? отож я тетеря
Є у нас у класі учень, вчитися не хоче,
Всі задачки розвїязали, ну а він регоче
Задали нам написати сотню коломийок
Написали, проспівали, дайте нам п'ятірок
Подробнее - на -