міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.
Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.
— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.
Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.
Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.
Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла
Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.
Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:
— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.
Глянула у віконечко середульша дочка.
— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.
Подивилася й молодша дочка.
Читаючи філософську казку Екзюпері "Маленький принц", мимоволі розумієш, що це є найбільш поетичне вираження ідеї головних життєвих цінностей.
Перед льотчиком, що потерпів аварію в пустелі Сахари, зненацька з'являється маленький мешканець планети-астероїда В-612. Льотчик, страждаючий від спраги серед пісків пустелі, приречений на загибель. Але поява примарної, з точки зору здорового глузду, істоти дарує йому шанс на порятунок. Вигаданий співбесідник позбавляє льотчика самотності, а отже не дає збожеволіти. Примарний малюк стає його справжнім другом на найближчий тиждень, поки льотчик ремонтує літак. Маленький принц надає йому духовну підтримку, вселяє віру в життя, підтримує і навчає життєвої мудрості. В той час, як пілот гинув від спраги і відчував себе відірваним від світу, забутим людьми, біля нього лунав невгамовний голосок і марився Маленький принц.
Чи було це в дійсності? Екзюпері не приховує, що його розповідь — казка. Але його Маленький принц втілює в собі вічно живу частку людської душі, будучи наче зразком, що дозволяє оцінити найбільш людське в людині. "Звичайно, льотчик залишався один", — скажемо ми, міркуючи реалістично. Але й залишившись одна, людина ніколи не буває самотня. У цьому нас переконує автор. У Екзюпері людина в глибинах своєї сутності знаходить сили протистояти смерті і не капітулює.
Маленький принц уособлює в казці ті людські якості, які складають сенс людського життя. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працьовитий, постійний у своїх прихильностях, позбавлений будь-яких агресивних або жадібних прагнень. І це не міраж, не марення божевільного, це опис нашої підсвідомості, прихованих резервів всередині кожної людини, розбуджені надзвичайними обставинами. Вони й постають перед читачем в образі Маленького принца.
Малюк розповідає пілоту про багатьох бачених ним людей, які присвятили своє життя нерозумним цілям. Це король, що "править" світом, ніким не управляючи;честолюбець, зачарований своїм марнославством;гіркий п'яниця; "ділова людина", зайнята безглуздим підрахунком зірок.
Йому гірко, що і на Землі таких людей дуже багато. Життя дорослих людей взагалі здається Малюку нерозумним. Адже покликання людини — лише в безкорисливій любові до тих, кому ти потрібний. Життя дане людині, щоб прожити його в мирі і злагоді з іншими людьми, прожити недаремно — така мораль казки "Маленький принц".
У фіналі казки з'являється мотив смерті. Адже вони знаходяться посеред пустелі, яка повільно вбиває необережних мандрівників. Смерть неминуча, — міркує Маленький принц. Але чи можна вважати, що смерть позбавляє людське життя сенсу? Маленький принц так не думає. Він змушує людину примиритися з неминучістю смерті. Лише прийнявши розуміння цієї неминучості, льотчик знаходить у собі сили боротися за життя і вижити.
Творчість Екзюпері глибоко оптимістична, вона показує читачу ті величезні невидимі сили внутрішньої енергії, якою людина зазвичай не користується і, навіть, не підозрює про їх існування. Антуан де Сент-Екзюпері прагнув сформулювати положення, в яких перед людиною могла б у яскравому світлі постати духовна мета буття."
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Українська пісня – душа народу. Роль пісні у житті народу. Твір.
Зображення мужніх героїв-захисників рідної землі в історичних піснях