Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора.
Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора.
ПЕРЕКАЗ
Розповідали, що це відбувалося під час подорожі туристів Лівійською пустелею. Де-не-де підносилися над безкраїм морем пісків звичні піраміди, які своєю вічністю перевищували піщане мовчання.
Високий чоловік попросив водія зупинитися. Туристи з дивуванням подивилися на цього інтелігента, який раптом ви явив бажання зупинитися серед пусте лі. Вийшовши з автобуса, він впевнено рушив уперед і зупинився біля піраміди. Це виглядало так просто, ніби він усе своє життя провів серед бедуїнських племен. Занадто зосереджений, задуманий, чоловік раптом заспівав. То була українська пісня — відомий романс на слова видатної поетеси Лесі Українки.
Вийшовши з автобуса, туристи слухали співдивної експресії. Душа співака нібито була наодинці не з Лівійською пустелею, а з душею Лесі Українки. Щоб зважитися на таку імпровізацію і не злякатися штучності, треба бути справжнім актором. Треба було мати такий голос, щоб викликати з пустелі душу поетеси і переконати зачарованих супутників в необхідності такого виклику. Це був народний артист Борис Гмиря.
Він носив у душі завжди образ поетеси, але звучання гарячого вітру пустелі ви кликали його, і Борис Гмиря не зміг не заспівати «Стояла я і слухала весну».