Марусю - проста українська дівчина у яку був закоханий козак Іван Іскра. Марусю була закохана у Григорія Бобренка, мати якого хотіла одружити його з іншою дівчиною. Під час національно- визвольної війни в полтавському полку служили Іван Іскра і Гриць Бобренко. За переказами, Марусю чекала з війни Гриця, але він скорився волі матері і одружився на іншій. Марусю дуже на нього образилась і отруїла його. За це її засудили до смертної кари, але перед стратою Іван встиг принести помилування іди гетьмана. Згодом від туги за коханим Маруся померла, залишивши гам у спадок її пісні.
1. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. 2. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. 3. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. 4. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. 5. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. 6. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) 7. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
Про дельфинов и духовКак-то на энергетическом уровне я подружился с океанскими дельфинами, и они мне очень понравились. Даже престарелые дельфины были игривы и беспечны как наши дети. Любое дело они воспринимали как игру и в любую игру вкладывали весь пыл своей дельфиньей души. Они даже страдали не как люди. Мрачность и уныние, похоже, были недоступны для них.И, главное, в отличие от человека у них плохо развит ум и подавлено эго. Эго и ум делают нас безумными. Мы озабочены «успехом» и "благополучием" (а, грубо говоря, корыстью), ищем и терзаем их как волк, а потом едим, чавкая, и тут же гадим как свинья. Бедная наша Планета давно уже стала свинарником (или, точнее, "человечником"). Дельфинам это напрочь не свойственно.Я решил пожить дельфином. " Скоро сказка сказывается, да не скоро дело делается". Но, наконец, я в сновидении нашел позицию точки сборки восприятия, соответствующую миру дельфинов, и, проснувшись там, закрепился в ней.Увы, я оказался плохим дельфином. Что-то во мне настораживало их. Видимо, какие-то человеческие изъяны непостижимым образом перешли в меня, как дельфина. Пришлось вернуться в человека. Научившись снова мыслить и вспоминать свое я еще раз перепросматриваю его закоулки, пытаясь понять то, что отличало меня от них. Хочется стать настоящим дельфином.…Но у этой истории есть продолжение. Написав байку, я отправился в тонком теле погулять по астралу. И тут же дорогу мне преградили дух свирепого волка и дух огромного кабана. "Ты оскорбил и унизил нас, сравнив с человеком", - проревели они.- Да, мы чавкаем, и у нас нет отдельного туалета. Но мы не загаживаем всю атмосферу выхлопными газами, пестицидами, диоксидом и прочей мерзостью, которой мы дышим благодаря вам! - ревел кабан, нацеливая на меня свои клыки.- Да, мы рвем добычу, но мы не убиваем волков других стай тысячами, как вы на своих войнах. И мы не убиваем из прихоти или для обогащения, и мы не пытаем свои жертвы! - рычал волк, оскаливая свои страшные зубы.Пришлось менять уровень своей интенсивности и драпать на плотный план Бытия. Слава Богу, что он не дал этим духам такой возможности.Оказывается сравнение с человеком унизительно и оскорбительно для животных. А мы-то ходим как павлины со своей "человечностью"... Ну вот, теперь еще и павлинов оскорбил.
Марусю - проста українська дівчина у яку був закоханий козак Іван Іскра. Марусю була закохана у Григорія Бобренка, мати якого хотіла одружити його з іншою дівчиною. Під час національно- визвольної війни в полтавському полку служили Іван Іскра і Гриць Бобренко. За переказами, Марусю чекала з війни Гриця, але він скорився волі матері і одружився на іншій. Марусю дуже на нього образилась і отруїла його. За це її засудили до смертної кари, але перед стратою Іван встиг принести помилування іди гетьмана. Згодом від туги за коханим Маруся померла, залишивши гам у спадок її пісні.