Князь Володимир Мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. Він був онуком Ярослава Мудрого. Від свого батька перейняв Володимир замилування до книжок, до освіти. Його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря Константина ІХ Мономаха. Залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. Поруч із тим Володимир Мономах – це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується засадами християнської любові та моралі.
Своє "Повчання дітям” князь Володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».
Володимир Мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: «Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». Повчання Володимира Мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. Великий князь радить своїм дітям любити Батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
В домі своєму не ледачкуйте… Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».
Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… У свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…Куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.
Образ цієї дівчини-русинки уособлює ніжність і чуттєвість. Описуючи її зовнішність, автор використовує такі порівняння: звинна, як вивірка», очі чорні та палкі, «рум’яніється, як рута». Її зовнішність дивно поєднувалася з надзвичайним розумом. Ось як говорив про неї Максим: «Дивна дівчина! — думалось йому (Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» Але водночас ця молода жінка має величезну відвагу і сміливість, з якими вона і піде на ворога. Її батьком є відомий боярин – славетний Тугар Вовк. Не зважаючи на те, що дівчина змалечку зростала в достатку, вона виховувалася доброю і працьовитою. річ у тому, що її мати померла, коли Мирослава була ще зовсім маленькою, тому виховувала її звичайна сільська жінка. Мирослава отримала гарну освіту, вона була взірцем інтелектуальної і духовно багатої людини, яка попри це не втратила своїх моральний цінностей. Але зовнішній світ був далекий від неї. Тому Мирослава не знала про те, що її батько веде подвійне життя, і насправді він – страшна та зла людина з чорною душею. Сама ж дівчина була кардинальною протилежністю батьку. Найголовнішим в житті для неї було завжди залишатися вірною собі, своїм принципам і переконанням. Вона навіть у боротьбі з ворогом пішла проти свого батька, адже Батьківщина означала для неї надто багато. Хоча Мирослава була жінкою з ніжним серцем, та не можна забувати, що дівчат на той час навчали і воєнному мистецтву. Вона єдина з жінок, хто не побоявся виступити проти ворога. Саме Мирослава навчила тухольців, як насправді треба робити смертельну зброю проти монголів. Цією зброєю стали метавки. Коли виникає конфлікт між батьком і громадою Тухлі, її характер проявляється на повну. Мирослава зрікається його, обираючи шлях справедливості.Суперечливими були і любовні стосунки Мирослави, адже її батько не дозволяв водитися з хлопами. Та яка різниця, до якого стану належить людина, коли серце повне кохання. Захар Беркут дав благословення на їхній шлюб: «Замість батька дала їй доля брата … і мужа …»
Максим Беркут – рідний син Захара, доблесний воїн, який хоробро б’ється з татаро-монгольським військом в перших рядах, та має щирі почуття до боярської дочки Мирослави. Герой наполегливий, цілеспрямований з високим почуттям громадянського та воїнського обов’язку. Максим не звик відступати, та згоден за ідею йти на самопожертви. З перших сторінок твору, Максим постає як талановитий воєначальник та хоробрий воїн, він не боїться смерті в бою. Максим відданий вітчизні й коханню до дівчини. Герой не знав неволі, тому с призирництвом дивиться на невільників і справді гадає, що краще смерть ніж рабство. Хвастощі та зухвалість в повсякденному житті йому не притаманні, за це він поступово отримує авторитет серед побратимів, а пізніше і у бояр. До превілеюваних бояр важко підступитись, вони на всіх дивляться с неприкритою одразою, але Максим зміг. До йому в цьому випадковість – в лісі герой почув, як волає дівчина та просить на до бо вона втрапила в халепу, попала в справжнє ведмеже логово. Максим не побоявся боярську дочку, в яку потім закохався. Бояри високо оцінили його хоробрість, відданість та розум. Молодший Беркут справді був розумним та кмітливим, навіть бояри поступово почали прислуховуватись до його порад. Через деякий час Максим вирішує просити руки Мирослави у Тугара Вовка, але пихатий боярин дуже зневажливо відповів, що його дочка не пара хлопцю. Для героя то була страшна образа, він виріс рівним в громаді, не знав принижень та злиднів, а тут його образив Тугар тільки за то, що Максим з простого народу. Гнів заможного боярина був страшний, Максима закували в кайдани й продали в рабство, але навіть неволя не змогла зламати непохитний характер головного героя. Згодом навіть Тугар Вовк признався, що розуміє чому його Мирослава покохала цього юнака – настільки Максим був сильним і незламним. Батько виховав гідного сина, який ставить громадські інтереси вище своєї свободи, тому і зрозумів, коли батько не захотів обмінювати його на рештки монгольського війська, яке було полонено в тухольскій долині. Максим дуже гордиться своїми побратимами, навіть коли закутий в кайдани і чесний перед своїми моральними принципами. Образ Максима повчає, яким має бути справжній український юнак – відданий вітчизні, своїм принципам та коханій дівчині. Незламність його волі та мужність показує істинне лице українського народу!