Непосидючий, майстер на різні вигадки, Федько був страшенним розбишакою й халамидником: то шибку розіб’є з рогатки, то синця наб’є своєму другові, то змія відбере в хлопців. Перший по силі на всю вулицю. Але, незважаючи на все це, у Федька було дуже багато друзів: і Гриць, і Стьопка, і Спірка. Хлопці його дуже любили й поважали. Мабуть, тому, що він був чесним і порядним. Усі знали, що маленький халамидник ніколи не брехав, навіть тоді, коли хлопця били за його пустощі. Він завжди говорив тільки правду, хоча, якщо б захотів, міг би завжди виправдатися. До того ж Федько був справжнім другом, і хлопці знали про це.
Толя — син хазяїна будинку, у якому жила родина Федька, — був дитиною ніжною, делікатною та смирною з “невинними синіми очима”. Завжди чистенький і чепурненький, він зовсім не мав нахилу “до Федькових забав” і ставився з погордою до мужицьких дітей. Але якась невідома сила тягнула його до халамидника. Толя — хитрий і підступний: він підбив Федька на ризиковану подорож по кризі, мріючи про те, що той злякається, а хлопці з нього посміються. А інша його вада — заздрість — штовхає його самого на кригу. Федько рятує Толю, ризикуючи власним життям, а цей брехун ще й звинувачує його в тому, у чому був винен сам. Бешкетник виявився справжнім героєм і благородною людиною: хлопець збрехав перший раз у житті, щоб захистити зляканого Толю від розгніваного батька, але заплатив за своє благородство надто дорогою ціною — власним життям. Толя навіть після смерті Федька не відчуває власної вини, навіть забирае чижика, збрехавши матері хлопця, ніби виграв його. Він підлий і дріб’язковий. Толя — егоїст, який думає тільки про себе, його не цікавлять почуття й думки інших, він не знає, що таке честь, совість, благородство, що значить бути справжнім другом. Йому притаманні підлість, брехливість, хиткість, зрадливість, заздрість, пихатість та егоїзм. Я впевнений у тому, що в Толі ніколи не буде друзів, і мені б дуже хотілося мати такого чесного, благородного й сміливого друга, яким був Федько.
Коломийки завжди актуальні, злободенні, мають імпровізаційний характер. Знати коломийки, уміти їх складати і співати вважається почесною похвальною роботою. Це гордість і багатство молоді, особливо дівчат. У багатьох коломийках змальовується щоденне родинне життя. В. М. Гнатюк радив письменникам учитися на коломийках створювати високомистецькі художні образи, використовуючи народну мову, її характерні звороти, порівняння. Ідейно-естетичні якості коломийок були високо оцінені Лесею Українкою та М. Коцюбинським. Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багатьох літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях І. Франка, Л. Мартовича, П. Козланюка.