1883 року, коли в Україні виникає професійний театр, Іван Тобілевич входить у театральну трупу Михайла Старицького під псевдонімом Карпенко-Карий. Тепер він мав змогу повністю віддатися театральній діяльності. Однак у 1884 році Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в містечку Новочеркаську. Саме тут Іван Карпович написав драми «Бурлака», «Безталанна» «Наймичка»; комедію «Мартин Боруля».
З 1887 року Іван Карпенко-Карий жив на Кіровоградщині на власному хуторі Надія (назвав так на честь покійної дружини).
Хутір Надія став літературно-мистецьким осередком, куди часто з'їжджалися друзі Тобілевича. Тут він написав сатиричні комедії «Сто тисяч» (1889), «Суєта» (1899), «Хазяїн» (1900), історичну трагедію «Сава Чалий» (1899).
15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван Карпенко-Карий поблизу хутора Надія. Згодом син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей на честь батька.
Дівчинка-свинка, яка мріє стати принцесою, сангвінік. Символ 2007 року (згідно журналу «Смішарики» від 2007 року). Нюша вважає себе неперевершеною красунею, стежить за своєю зовнішністю і була. Часто думає, що вона товста. Вона дуже цікава, по-жіночому маніпулює оточуючими і намагається бути центром загальної уваги, за що знайшла у деяких глядачів негативну репутацію. Часто хрюкає. У фільмі працювала офіціанткою. Мила, товариська, але при цьому буває примхливою. Закохана в Бараша, любить з ним гойдатися на гойдалці і слухати його вірші.про нюшку підсвинка
Красиві слова і красиве ділоСеред поля стоїть маленька хатинка . Її побудували , щоб у негоду люди моглисховатися й пересидіти в теплі .Одного разу серед літнього дня захмарило , пішов дощ . А в лісі в цей час булотроє хлопців . Вони сховалися в хатинці й дивилися , як з неба ллє , немов з відра .Коли це бачать : до хатини біжить ще один хлопчик . Незнайомий . Мабуть , зіншого села .Одежа на ньому була мокра , як хлющ . Він тремтів від холоду .І ось перший із тих хлопців , що сиділи в усьому сухому , сказав :- Як же ти змок на дощі ! Мені жаль тебе …Другий теж промовив красиві й жалісливі слова :- Як страшно опинитися в зливу сере5д поля . І я співчуваю тобі …А третій не сказав ні слова . Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змокломухлопчикові . Той скинув сорочку й одягнув суху .Гарні не красиві слова . Гарні – красиві діла
1883 року, коли в Україні виникає професійний театр, Іван Тобілевич входить у театральну трупу Михайла Старицького під псевдонімом Карпенко-Карий. Тепер він мав змогу повністю віддатися театральній діяльності. Однак у 1884 році Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в містечку Новочеркаську. Саме тут Іван Карпович написав драми «Бурлака», «Безталанна» «Наймичка»; комедію «Мартин Боруля».
З 1887 року Іван Карпенко-Карий жив на Кіровоградщині на власному хуторі Надія (назвав так на честь покійної дружини).
Хутір Надія став літературно-мистецьким осередком, куди часто з'їжджалися друзі Тобілевича. Тут він написав сатиричні комедії «Сто тисяч» (1889), «Суєта» (1899), «Хазяїн» (1900), історичну трагедію «Сава Чалий» (1899).
15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван Карпенко-Карий поблизу хутора Надія. Згодом син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей на честь батька.