кохання є основою життя будь-якої людини. це почуття, яке дарує сили на подолання перешкод, надію на щасливе майбутнє, віру в себе. саме таке кохання відчували один до одного герої повісті м. коцюбинського «дорогою ціною». та, як то кажуть у народі – «хто не має кохання, той не знає і горя»,
з самого початку своєї трагічної оповіді письменник примушує нас захоплюватися остапом і соломією, співчувати їм і переживати за них. ці молоді люди щиро кохали один одного, але щастя не мали, бо спочатку їх розлучив бездушний лях, а потім господар і зовсім став погрожувати остапові позбавленням життя.
у центрі повісті до останніх її сторінок залишалися ці герої – молодий та сміливий парубок остап і заміжня жінка соломія. доведений до відчаю остап врешті-решт вирішив втекти з рідного села і відправитися на пошуки кращої долі. соломія була дуже засмучена звісткою про намір її коханого парубка втекти з села і відправитися аж за дунай. «тікаєш, покидаєш мене. і отсе я лишуся сама з тим осоружним чоловіком». та безмежна любов соломії до остапа все ж перемогла її почуття: вона вже погодилася на все і прийняла рішення, наче відірвала від свого серця шматок: «тікай, остапе, тікай, серце». а згодом вона й сама вирішила втекти разом з коханим.
і як же треба було кохати, щоб покинути, хоча і не дуже радісний, але все ж таки рідний дім, щоб залишити відносно спокійне життя і відправитися за дорогим і єдиним остапом. яку ж треба було мати вірність, щоб піти назустріч невідомості, неймовірним труднощам і небезпекам, щоб піти світ за очі, аби тільки бути поряд зі своїм коханим.
на які тільки вчинки, вигадки і хитрощі здатна жінка, яка віддано і щиро кохає. ось і соломія обстригає свої коси, перевдягається у чоловічу одежу, а свій жіночий одяг, який зняла з себе, викидає у ставок коло села. відчайдушної сили цій дівчині надає кохання, і соломія стає справжньою героїнею. під час небезпечного подорожу вона не розгублюється у найскладніших ситуаціях, вона скрізь рішуча, вміла і спритна. вона знаходить в собі сили не перелякатися і не розгубитися, вона перев’язує остапа, коли того ранять, саме вона шукає його в плавнях і врешті-решт врятовує.
але найбільш героїчна вдача соломії проявилася після арешту її коханого остапа. вона віддала все, що у неї залишалося, але це не його врятувати. та соломія не западає духом, гарячково шукає вихід з ситуації і, здається, знаходить. але її надзвичайно сміливому плану не судилося збутися. рятуючи свого коханого від неволі, ця непересічна жінка загинула у бурхливих водах дунаю.
протягом усієї повісті ми захоплюємося соломією, її нежіночою відвагою, мужністю та вірністю, самовідданістю та здатністю на самопожертву. і хоча почуття остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж зрозуміло, що він щиро кохав соломію. а зостарівшись, в гудінні вітру він усе чув соломіїн поклик: «остапе! ».
леся українка мріяла створити твір, у якому вона щедро використала б багатства народної фантазії, втілені у повір'ях, переказах і легендах, відомих їй з дитинства. майстерно втіливши цю мрію, леся українка створила безсмертну драму-феєрію "лісова пісня".
лукаш і реальна молода людина і чарівна лісова істота. з співу сопілки почалося їхнє кохання. цей спів зачарував мавку ще до того, як вона побачила лукаша. спів сопілки — це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.
у "лісовій пісні" головний конфлікт у покликанні людини, яке дає їй природа від народження, між красою і буденщиною, між добром і злом, любов'ю і зрадою. мавка — центральний персонаж твору. в її образі втілено найкращі мрії про красиву, щиру, обдаровану, волелюбну людину. закохавшись у талановитого хлопця, мавка бореться за своє кохання, іде за ним, хоч її застерігали лісові мешканці не кохати хлопця. згодом лісова красуня побачила в лукашеві те, чого він ніколи в собі не помічав:
ні, любий, я тобі не дорікаю,
а тільки смутно, що не можеш ти
своїм життям до себе дорівнятись.
кохання, яке прийшло до мавки, зробило її щасливою, але й посилило її душевні страждання. її поетичний світ, світ духовності зіткнувся з матеріальним світом.
лукаш — як антипод добра і зла, розглядається як образ талановитої людини, що має хист митця, але його засмоктують дрібновласницькі інтереси. під впливом навколишнього середовища лукаш поступово втрачає щедрість, щирість, ніжність почуттів. лукаш-вовкулака — це образ, сповнений протиборства людини з собою, людини з дискомфортом душі, що приводить до трагічного її кінця.
мавка більш близька нам, бо вона бореться за кохану людину, її духовна краса виявляється у всьому: в любові до природи, в баченні її краси, в шанобливому ставленні до старших, в готовності принести себе в жертву заради інших, в умінні прощати й вірно любити.
любов же лукаша не витримує перевірки буденщиною. він не зумів захистити своє почуття. нерішучість, безвольність, непослідовність у вчинках і почуттях, відсутність внутрішньої гармонії — це ті негативні риси його характеру, що його до загибелі.
отже, леся українка в образі мавки втілила свої мрії про вільне, духовно багате, гармонійне життя, а образом лукаша ствердила думку, що людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями закони природи. мавці в кінці п'єси даровано душу. за що даровано лісовій дівчині безсмертну душу? за виплекане в собі кохання, за те, що навіть зневажена, її любов не перероджується в ненависть, помсту. мавка бажає лукашеві тільки добра — в цьому її велич над ним. а трагедія лукаша в тому, що він зрадив не тільки мавку, — він зрадив себе.