1 не можна , тому що дракон довіряв йому ,вважав його другом и був ладен померти заради нього.2 Ні не можна тому що справжній князь знав би що смерті одного дракона буде людям замало і тому що справжній друг буде робить все для того, щоб ти жив і не потрапив в якусь халепу.3 Ні, тому що драконівські закони дуже суворі ти жорсткі.
4 Ні, тому що їй ніхто б не повірив.5 Ні, Настя знала про дракона і просила його не робити цього , просила, щоб він втік .5Так, тому що він
їй дуже сподобався і його манери, вірші.
Объяснение:
Відповідь:
Як розвивалися українські байки?
В українській літературі жанр байки добре відомий, користується великою популярністю і має багаті традиції. Зустрічаються байки і в «проповідях» Іоанникія Галятовського, Антонія Радивилівського. Григорій Сковорода написав «Байки харківські», поклавши початок літературній українській байці.
У дев'ятнадцятому столітті активно формувалася нова українська національна література. У цей період байка була в числі панівних літературних жанрів, що сприяють процесу демократизації літератури. Байки писали Лев Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка. Ці автори використовували в своїх байках народний колорит, нові українські життєві реалії, удосконалили структуру розповіді, розширили тематику. Розквіту жанру байки в Україні сприяв Леонід Глібов. Використовувалися байки і в творах Бориса Грінченка та Івана Франка.
Пояснення:
Жив собі Лис Микита. Хитрий-прехитрий. Ніяк його не могли впіймати, а він лише з того насміхався. А вже як виходив на полювання, ніколи з пустими руками не повертався. З того Лис став страшенно гордим. Ще й зазнався: став сперечатися з товаришами, що серед дня прямо з базару курку вкраде.
От і пішов. Отямившись трохи від людського ґвалту на базарі, Лис проскочив невпізнаним. Але раптом йому зустрілися собаки, які занюхали, хто він такий. Тікаючи, Микита вскочив у якийсь двір і заліз у діжку. В цій діжці стояла олійна синя фарба. Собаки не знайшли нещасного Лиса, і він зміг увечері тихенько вибратись і втекти в ліс.
Прокинувшись вранці, він дуже засмутився, бо був увесь укритий не то лускою, не то колючими ґулями. Але скоро заспокоївся, побачивши, як його злякався Вовк. Той бідний аж завив і почав тікати. Лис вирішив, що з цього можна виграти. Прийшовши на звірячий майдан, він сів на місце Ведмедя й оповів звірям, що його зліпив святий Миколай і назвав звіром Остромислом. А на землю пустив, щоб творити лад, судити по правді й не допускати кривди. Лис Микита був добрим царем, м’якосердним. Звірі були дуже раді, що в них є цар, хоч жили, як і раніше: хто був дужчий — той і кращий, хто слабіший — тому жилося гірше, хто що зловив — той те з’їв, а не зловив — то був голодний.
Минув рік, і звірі вирішили влаштувати бенкет. Всі почали співати. Лис на радощах теж підтягнув. І тут його впізнали. Звірі так розлютилися за те, що їх довго дурили, що розідрали Лиса на шматки. І зараз, коли хто залишиться одуреним і з того стає мудрішим, то говорить: "Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі".