Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
Усвоєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.
Маруся чурай відома поетеса її творчість посіла важливе місце у розкішному саду поезіїї. її пісні козаки співали у походах з її піснями зустрічали і уславлбвали козаків . наприклад її пісня "віють вітри віють буйні " у цій пісні маруся оплакуе своє життя що вона без коханого а без нього і світ їй не милий пісня."ой неходи грицю"вона взяла зі свого життя . її дуже любили і поважали за її пісні та і її батько був козаком і захищав богдана хмельницького у бою.іще у народі її порівнювали здавньогрецькою поетессоюсапфо
Типо так: немає більшого на світі горя, коли батьки втрачають своїх дорослих дітей. іноді нагла смерть наздоганяє людину, що стає страшною трагедією для всіх оточуючих, у першу чергу, матері й батька. проте не меншого болю батькам катастрофічні помилки дітей, які призводять до руйнації особистості, перекручення й зневажання всіх людських моральних принципів. із циклу поезій анни ахматової ми знаємо, як важко було матері взимку стояти в черзі, щоб побачити засудженого сина або передати йому подарунок. це було важко, але зігрівала надія, що все це випадковість, що засуджений він неправильно, дуже швидко вийде з-за ґрат. що відчувала мати чіпки варениченка, коли її син став на злочинний шлях, неможливо навіть уявити. син-злочинець, син-вбивця — це страшний хрест для ніжного материнського серця.якщо образ чіпки у романі п. мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? " подано у розвитку, то образ матері подано статично. вона не може вплинути на ситуацію, їй відводиться роль хоч і не стороннього, але спостерігача. як колись у молодості вона стала заручницею чужого злочину, так і в старості не мала надійного плеча, щоб прихилити голову. вона є свого сина у житті і може висловлювати або своє задоволення, коли чіпка стає на правильний шлях, або страждання, коли він робить помилки. проте не зайвим буде простежити весь шлях страждань матері, яка народила і виростила розбишаку і вбивцю. чи був поганим сином чіпка? чи винна мати в тому, що він обрав собі таку долю? безперечно, що незадоволення матері, яке синцями проявлялося на тілі сина у дитинстві, відіграло чи не найголовнішу роль. як доводять сучасні психологи, всі проблеми дорослої людини беруть початок саме у дитинстві. можливо, тоді необхідно було звернутися до чіпки добрим словом, іти, сказати, що він найкращий у світі, що вона любить його. тоді б хлопець повірив, що у світі ще є добро і правда, що він потрібен близькій людині. він би поважав матір, прислухався б до її порад і ніколи б не заподіяв їй лиха. хто знає? у всякому разі, якщо мотря й була винна в тому, що син став убивцею, вона спокутувала цей гріх: вона померла в чужій хаті. це страшна мука — спостерігати чуже щастя, щастя в родині грицька, і знати, що твій син — пропаща людина.
Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
Усвоєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.