Героїчне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка
У творчості Т. Г. Шевченка значне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема. Серед них історичні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі .
У поемі "Іван Підкова" у романтичних образах відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Т. Шевченко уславлює мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі.
Та свідками колишньої слави є лише "могили по полю", вони нагадували сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз є, бо дух народу незнищенний.
Поет змальовує минулі часи, які протиставляються поневоленій Україні часів Т. Шевченка. Тут помітна деяка ідеалізація минулого, висловлюється туга за тим, що "було колись добре жити на тій Україні".
Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Поема "Гамалія" відтворює похід козаків у Царгород (бо там у неволі бранці тужать за рідною землею, вірять в те, що там "раду радять, як на турка стати"), бій з турками, повернення козаків з перемогою на Батьківщину.
Похід до Царгороду у поемі зображується як визвольний. Запорожці їдутьпом-ститися ворогові за кривди та визволити своїх співвітчизників.
Повертаючись із походу, козаки прославляють свого ватажка, співають про те, що Гамалія їздив "із турецької неволі братів визволяти".
Тема боротьби проти польського панування зображена у поемі "Тарасова ніч". Відтворюючи минуле України, Т. Шевченко уславлює гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. Саме Тарас Трясило став на чолі бою козаків проти військ польських під Переяславом.
Поет високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Водночас він говорить і про соціальну сутність цієї боротьби, ворогами називає "ляшків-панків".
У той же час Шевченко іронічно говорить про пасивність нащадків славних героїв та водночас і сумує, бо тепер над онуками Трясила, "над дітьми козацькими поганці панують".
Визвольна боротьба народних мас і козацтво та її герої — Наливайко, Пав-люк, Острянин, Палій, Залізняк, Гонта — були предметом національної гордості Шевченка. Слід зважити також на те, що беручи з історії образи ідеальних героїв, Т. Шевченко йшов за народними уявленнями про минуле України. Саме за народними джерелами йде Шевченко, створюючи поему "Гайдамаки".
Однією з характерних рис поеми "Гайдамаки", яка відрізняє її від попередніх історичних творів Шевченка раннього часу, є те, що в ній відтворено силу народу, його роль в історії.
Народ, який протягом багатьох десятиліть зазнавав нелюдських знущань від польської шляхти, виступив у непримиренній боротьбі. У пориві помсти він прагне сторицею відплатити ворогам за всі заподіяні йому кривди. Повстанці не зупиняються перед жорстокістю: "Де проїдуть — земля горить, кров'ю підпливає".
Героїчні діяння предків — козацтва і гайдамаків, їхню волелюбність, нескореність, патріотизм він протиставляв соціальній пасивності, покірливості своїх сучасників, які мовчки гнули спину під тиском самодержавно-кріпосницького ладу
Розмірковує поет над історичною долею своєї Батьківщини і в поезії "Чигирине, Чигирине". Серце його болить від того, що "заснула Вкраїна". Поет прагне збудити народ, підняти його на нову боротьбу за правду на землі, правду на "сім світі".
Звертався до історичної теми Шевченко в казематі, на засланні з тих причин, що й у попередні роки: події історичного змісту давали вихід його громадянським і патріотичним почуттям. Треба зважити й на те, що поет тужив за рідним краєм, його не полишали думки про Україну не тільки в її сучасному, а й у минулому. У художньому відображенні історичних подій крилася спроба якось угамувати тугу за Батьківщиною. У творах поета і гіркі роздуми над драматичними подіями її історії і звернення громадянина до тих, що "оглухли".
Нащадок гордих і волелюбних козаків, Т. Шевченко своєю творчістю будив пам'ять народу, закликав відновити минулу славу
Мрії поета здійснилися. Україна стала вільною, самостійною державою, та його твори не втратили актуальності і в наш час. Вони виховують гордість за минуле нашого народу, який упродовж століть боровся за волю і здобув її, почуття безмежної відданості Україні, вірності народній справі.
Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які мешкають у цьому селі. У повісті «Кайдашева сім'я» автор так майстерно створив своїх персонажів, що вони, ніби живі, сходять зі сторінок книжки. Всі дійові особи дуже колоритні, по-своєму оригінальні, неповторні.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю. Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність.
“Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори” – так починається повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді.
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: “Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?” – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…” це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з’являлись гроші і вільний час.
В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: “не лізь, бо задушу, іродова душа” – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: “Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: “Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!” - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило. Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: “… Вона одразу почастувала її полином.” Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м’якшою: “Вертайся, дочко додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.” Після цього у кайдашевій хаті стала “мирнота”, але на дворі між двома господарями почався нелад.
Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:”… ви сьогодні господар, а я завтра.” З того часу усе господарство було у руках Лавріна: ”…загнали діти батька на піч на одпочинок.” Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він ”маленьким Кайдашицем”
Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: ”Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, “ ...Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.”
Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: ”Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.”
Мелашка, яка була “… поетичною душею, з ласкавим серцем”, довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.
І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Героїчне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка
У творчості Т. Г. Шевченка значне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема. Серед них історичні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі .
У поемі "Іван Підкова" у романтичних образах відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Т. Шевченко уславлює мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі.
Та свідками колишньої слави є лише "могили по полю", вони нагадували сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз є, бо дух народу незнищенний.
Поет змальовує минулі часи, які протиставляються поневоленій Україні часів Т. Шевченка. Тут помітна деяка ідеалізація минулого, висловлюється туга за тим, що "було колись добре жити на тій Україні".
Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Поема "Гамалія" відтворює похід козаків у Царгород (бо там у неволі бранці тужать за рідною землею, вірять в те, що там "раду радять, як на турка стати"), бій з турками, повернення козаків з перемогою на Батьківщину.
Похід до Царгороду у поемі зображується як визвольний. Запорожці їдутьпом-ститися ворогові за кривди та визволити своїх співвітчизників.
Повертаючись із походу, козаки прославляють свого ватажка, співають про те, що Гамалія їздив "із турецької неволі братів визволяти".
Тема боротьби проти польського панування зображена у поемі "Тарасова ніч". Відтворюючи минуле України, Т. Шевченко уславлює гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. Саме Тарас Трясило став на чолі бою козаків проти військ польських під Переяславом.
Поет високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Водночас він говорить і про соціальну сутність цієї боротьби, ворогами називає "ляшків-панків".
У той же час Шевченко іронічно говорить про пасивність нащадків славних героїв та водночас і сумує, бо тепер над онуками Трясила, "над дітьми козацькими поганці панують".
Визвольна боротьба народних мас і козацтво та її герої — Наливайко, Пав-люк, Острянин, Палій, Залізняк, Гонта — були предметом національної гордості Шевченка. Слід зважити також на те, що беручи з історії образи ідеальних героїв, Т. Шевченко йшов за народними уявленнями про минуле України. Саме за народними джерелами йде Шевченко, створюючи поему "Гайдамаки".
Однією з характерних рис поеми "Гайдамаки", яка відрізняє її від попередніх історичних творів Шевченка раннього часу, є те, що в ній відтворено силу народу, його роль в історії.
Народ, який протягом багатьох десятиліть зазнавав нелюдських знущань від польської шляхти, виступив у непримиренній боротьбі. У пориві помсти він прагне сторицею відплатити ворогам за всі заподіяні йому кривди. Повстанці не зупиняються перед жорстокістю: "Де проїдуть — земля горить, кров'ю підпливає".
Героїчні діяння предків — козацтва і гайдамаків, їхню волелюбність, нескореність, патріотизм він протиставляв соціальній пасивності, покірливості своїх сучасників, які мовчки гнули спину під тиском самодержавно-кріпосницького ладу
Розмірковує поет над історичною долею своєї Батьківщини і в поезії "Чигирине, Чигирине". Серце його болить від того, що "заснула Вкраїна". Поет прагне збудити народ, підняти його на нову боротьбу за правду на землі, правду на "сім світі".
Звертався до історичної теми Шевченко в казематі, на засланні з тих причин, що й у попередні роки: події історичного змісту давали вихід його громадянським і патріотичним почуттям. Треба зважити й на те, що поет тужив за рідним краєм, його не полишали думки про Україну не тільки в її сучасному, а й у минулому. У художньому відображенні історичних подій крилася спроба якось угамувати тугу за Батьківщиною. У творах поета і гіркі роздуми над драматичними подіями її історії і звернення громадянина до тих, що "оглухли".
Нащадок гордих і волелюбних козаків, Т. Шевченко своєю творчістю будив пам'ять народу, закликав відновити минулу славу
Мрії поета здійснилися. Україна стала вільною, самостійною державою, та його твори не втратили актуальності і в наш час. Вони виховують гордість за минуле нашого народу, який упродовж століть боровся за волю і здобув її, почуття безмежної відданості Україні, вірності народній справі.