Порівняння та метафори: старі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг.
У творі багато прислів'їв і приказок, влучних народних висловів, фразеологізмів: Лебеді принесли на крилах весну і життя. Ох, рятуйте мою душу. На тихі води, на ясні зорі. Давно плаче попруга з мідною пряжкою. Дурно-пусто перепало мені. Мов кум королю. Витягати на світ Божий. З місяця звалився. Гайнути, де перець росте. Перелогом лежала одна душа. Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.
Одним із найпоетичніших образів "" є образ ярославни, юної дружини князя ігоря. ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. дізнавшись про поразку ігоревого війська, ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення ігоря, а й загибель його воїнів. поразка і полон ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі. ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. тоді б вона, омочивши рукав у каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя. у відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, дніпра-славутича і світлого сонця. плачучи у путивлі на забороні, ярославна докоряє вітрові: чому мечеш ти хановськії стріли на своїх легесеньких крильцях на моєї лади воїв? було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. а він розвіяв її веселощі по ковилі. звертаючись до великого дніпра-славутича, ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море. звертаючись до сонця, ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу. не забівайте благорарить
Кожна країна у своїй вітчизняній літературі має визначну, центральну постать, яка протягом сторіч залишає відбиток у серцях багатьох людей. Таким символом нездоланної української нації, чия велич та могутність охоплює весь світ, є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори і досі не втратили своєї актуальності и перечитуються протягом багатьох віків. Саме він є патріотичним символом України. Шевченко написав дуже багато віршів. Та найбільш Словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. Не забувати українські звичаї. Коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом . Вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . Написаний попри всі заборони писати у 1847 році в С.-Петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю. Цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі. Автор наче висловлює своє захоплення мирної вечері в таких простих та чарівних стрічках.
Порівняння та метафори: старі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг.
У творі багато прислів'їв і приказок, влучних народних висловів, фразеологізмів: Лебеді принесли на крилах весну і життя. Ох, рятуйте мою душу. На тихі води, на ясні зорі. Давно плаче попруга з мідною пряжкою. Дурно-пусто перепало мені. Мов кум королю. Витягати на світ Божий. З місяця звалився. Гайнути, де перець росте. Перелогом лежала одна душа. Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.