Відповідь:
Найшла дещо, думаю до тобі :)
Історичний роман "Чорна рада. Хроніка 1663 р." Пантелеймон Куліш творив тоді, як Шевченко писав вірші "Три літа", а Микола Костомаров ґрунтовне дослідження з історії України "Богдан Хмельницький". Куліш писав текст ,водночас російською і українською мовами. Окреме видання з'явилося аж 1857 року. Серед перших читачів роману був Тарас Шевченко. "Я вже в другий раз читаю "Чорну раду" Куліша, і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал",— писав він, повертаючись із заслання. Безперечно, роман Куліша був значною подією.
Відомо, що джерелом "Чорної ради", як і низки віршів "Три літа", як і монографії "Богдан Хмельницький", є козацькі літописи XVII—
XVIII століть. Зокрема Кулішів роман на одній із найвидатніших історико-літературних пам'яток і водночас найдостовірніших історичних джерел XVII століття — на "Літописі Самовидця", про що й сам Куліш признається в епілозі.
В основу роману також покладено козацький літопис Григорія Граб'янки про події в Україні 1663 року. Навіть прототипом одного з героїв романа — полковника Івана Шрама — був реальний історичний персонаж полковник Іван Попович.
Звернення Куліша до історії рідного народу не випадкове.
Ідеї національного відродження, народності і демократизму, що панували в середовищі патріотично настроєної української громадськості, ґрунтувались на історичному матеріалі та фольклорній стихії. Другим важливим чинником став романтизм, характерною рисою якого було звернення до історичного минулого. На початку XIX століття на історичну тему переважали твори поетичного жанру. Тому художнє втілення тем та образів української історії, зокрема козацької доби, в жанрі роману було актуальним завданням нашого письменства.
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.
Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.
а потім узяв зі скрині материну нову білу свиту, ну вот что он взял, материнскую новую белую свиту.