Толя - це головний герой одноіменного твору. Це звичайний хлопчик-розбишака, який не міг жити без пригод. Автор у своєму творі відтворив своє дитинство, що не міг зрозуміт, навчання - це благородна справа, яка робить людину грамотною, корисною суспільству. Скільки лише випало пригод на його долю, але найбідьше мені сподобалося, як Толя хотів протримати у роті жабеня. Це 4 розділ, але найбільше сподобалося, що він її ковтнув. Всі вірили, що після жаби будуть бородавки, але якщо собака оближе бородавку, то вона в одну мить зникне.
Мені дуже подобається цей хлопчик, адже він був сміливий, бо не всі зможуть піти до дядька Матвія та вкрасти яблука.
драма "украдене щастя", написана i. франком 1891 року - це шедевр свiтовоï драматургiï, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз глибоким знанням життя народу. коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєï драматичноï сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героïв любовного "трикутника" окрадений найбiльше? важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть ïхнiх. бо кожен з цих героïв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своïй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за ïхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. отже, i анна, i микола, i михайло - жертви всеосяжного зла. мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати ïх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв. перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i , поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. i весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору - найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю. ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин миколи задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. скривджена гiднiсть проривається гнiвом! у цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечнiсть михайла гурмана: зарубаний миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе. особливе ставлення у мене до анни, на долю якоï найтяжчi муки у цьому "трикутнику". зраджена братами, найрiднiшими ïй людьми, вона свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неï вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любовi одружується. i раптом - повернення "загиблого" коханого! щастя нарештi усмiхну лося ïй! але - воно украдене
- забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед михайлом: "вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга." так заявити може тiльки сильна жiнка. але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. у цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "хто з героïв окрадений найбiльше? " зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.