старий шрам був сином паволоцького попа чепурного, вчився в київській братській школі й сам вийшов на попа. але коли піднялися козаки з гетьманом остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в україні продовжували творитися безчинства та неподобства. шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував слово боже і чабанам. побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час хмельниччини. пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — шрам. сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки петро. відчувши, що занепадає його сила, шрам зложив із себе полковництво і почав служити богові.
але знову почалися на україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. шрама мучила думка, що загине від цього україна. тому правив мирянам: “блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу! ” коли помер паволоцький полковник, шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. задумався полковник, як україну «на добру дорогу вивести». пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.
У кожної людини в світі є рідний край. І для кожного він обов’язково, щось значить. Мій рідний край ,як моя домівка, дуже рідний для мене. Мене завжди охоплює почуття любові до рідного краю. Але іноді я замислююсь, щоб було, як би ми не мали рідного краю? Напевно, люди шукали б його, але серце нічого не приймало б за рідне. І навіть тоді, коли вони десь поселялися ,то все не вважалось милим, як у рідному краї. Люди були б сумні, злі , бо вони не відчували любові, щастя. І це було б дуже-дуже погано. Але нам пощастило - у нас є рідний край, і це наше найбільше щастя.Я пропоную, щоб ми усі зробили щось для рідного краю. Бо іншого в нас ніколи не буде. Я гадаю, що ми можемо посадити дерева, кущі. Не смітити на вулицях, не вирубувати багато дерев. Мені здається, що цим ми покращимо наш рідний край. Тоді я буду радіти ще більше своєму рідному краю. Та якщо вийде, буду надихати на ще більшу працю людей. Я вважаю, що коли люди будуть натхненні, то вони до рідному краю. Вони ще більше полюблять і більше ніж раніше поважатимуть рідну Землю. Бо це наш дім, і ми повинні берегти його.
"Лісова пісня" - філософська драма-феєрія, в якій зображається боротьба між буденністю та мізернстю людини проти прекрасного, чудного і волелюбного. Яку ж ідею Леся Українка хотіла донести до читача цим твором? Письменниця була закохана у своє навколишнє середовище: в природу, у людей, у їхню мову, пісні та традиції. Лукаш і Мавка – образи, які втілюють уявлення поетеси про людину з її непослідовними поривами до духовно красивого життя. Обидва персонажі мають риси гармонійної людини – пристрасної і щирої, здатної відверто виявляти свої почуття й жити в злагоді з природою.Мавка – це символ краси, вірності, честі. Мавка –це образ людини, яка принесла себе в жертву заради кохання. Мавка – це синтез інтелектуальної думки поетеси, втілення її геніальності, світобачення, глибини почуттів і відчуття навколишнього світу. Мавка - це краса "Лісової пісні". Світ не повинен жити за законами жорстокості і насилля. Лише краса й любов врятують нас від фізичної й духовної смерті. Тільки тоді наші душі будуть урівноважені, коли настане гармонія в наших взаєминах з могутньою й величною Природою.
старий шрам був сином паволоцького попа чепурного, вчився в київській братській школі й сам вийшов на попа. але коли піднялися козаки з гетьманом остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в україні продовжували творитися безчинства та неподобства. шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував слово боже і чабанам. побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час хмельниччини. пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — шрам. сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки петро. відчувши, що занепадає його сила, шрам зложив із себе полковництво і почав служити богові.
але знову почалися на україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. шрама мучила думка, що загине від цього україна. тому правив мирянам: “блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу! ” коли помер паволоцький полковник, шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. задумався полковник, як україну «на добру дорогу вивести». пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради.