У своєму романі Іван Багряний описує цікаву історію людини і суспільства. Автор показує, яким чином може поводити себе людина, яка опиняється в надзвичайно екстремальних умовах, що вона відчуває, чим мотивується і які у неї основні життєві цілі і намагання. Українська історія дійсно мала період, описаний в романі, тому він цікавий також і з історичної точки зору.
Але основною темою роману є ідея про те, що сміливі люди завжди мають щастя. Ідея ця озвучується кілька разів протягом роману, тому стає чітко зрозуміло, що автор її підкреслює і приділяє їй особливу увагу. Саме з цієї причини раціонально задатися питанням про те, чи правий автор. Чи справді сміливі дії і вчинки людей здатні наділити їх щастям, сприяти тому, що їх життя стане приємнішим. Головним прикладом сміливої людини в романі є Григорій Многогрішний. Спочатку він майстерно покидає поїзд, на якому його везли на каторгу крізь тайгу, потім він приєднується до української родини, яка займається надзвичайно небезпечною справою – полюванням на тигрів. Після цього Григорій помічає свого колишнього ворога і безстрашно вбиває його, адже він чудово знає, які біди може принести ця людина іншим. Досить сміливим був Григорій і тоді, коли справа доходила до особистого життя. Незважаючи на свою гордість, він зміг переступити себе і поцілувати дівчину, яка йому подобалася, в найвідповідальніший момент. Пізніше, після вбивства свого ворога, він зрозумів, що залишатися в тому ж місці небезпечно, і пішов крізь тайгу разом з такою ж сміливою дівчиною для того, щоб врешті-решт стати щасливим там, де це буде представлятися можливим. У цьому романі свою велику сміливість демонструють не тільки людей, але навіть і тварини. Прикладом тому служить пес на ім’я Заливай, який настільки любив своїх господарів, що ні секунди не сумнівався перед тим, як відправитися за ними, хоча шансів вижити у нього практично не було.
Аналізуючи вчинки героїв роману, думається, що можна дійсно прийти до висновку, що сміливі люди завжди мають щастя. Григорій Многогрішний був щасливою людиною, він потрапив у сім’ю таких же дуже сміливих людей. Всі ці люди ніколи не впадали у відчай, перебували в складному вирі подій, навіть не замислюючись про те, що можна займатися чимось іншим. Вони були захоплені своїм життям, своїми можливостями і вчинками. Можна впевнено сказати, що те, що вони робили, і є процес отримання постійного щастя за до ефективної боротьби за виживання.
Объяснение:
Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.