Кульмінація: зустріч героїні з москалем; її самогубство.
Образ Катерини — вродлива селянська дівчина. У неї чорні брови, карі оченята, біле личко — як квітка в полі, рученьки. Тарас Шевченко використав епітети і порівняльни характеристики для змалювання портрета своєї героїні поеми "Катерина". Але його найбільше цікавлять її моральні якості. За вдачею Катерина щира, довірлива. Її серце відкрите до людей, як квітка до сонця. Тому вона «полюбила москалика, як знало серденько»: щиро, вірно і глибоко. Щирість — провідна риса її вдачі.
Катерина не мала вибору і кохала свого коханого який її відштовхував.
Офіцер-спокусник зображений спочатку через спогади Катерини та авторську мову. Лише раз ми бачимо його при зустрічі з Катериною в лісі. Це жорстока, бездушна людина, яка, за задумом автора, є уособленням горя, що його несе розбещене панство простому народові.
Объяснение:
Студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою, і просить дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).