1. "Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі"
Ліна Костенко
2. “Мужність не дається напрокат”
Ліна Костенко
3. "Терпи, терпи — терпець тебе шліфує."
Василь Стус
4. "Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ — нам байдуже."
Василь Стус
5. "Найпрекрасніша мати щаслива, найсолодші кохані вуста, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста."
Василь Симоненко
6. "Лиш боротись — значить жить!"
Іван Франко
7. "Мова росте елементарно, разом з душею народу. "
Іван Франко
8. "Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю."
Григорій Сковорода
9. "Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора".
Григорій Сковорода
10. “Світ ловив мене, та не спіймав”
Григорій Сковорода
11. "В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня… І йде між ними боротьба, і дужчий хто — не знаю я…"
Олександр Олесь
12. "Орлині крила маєм за плечима, самі ж кайданами прикуті до землі."
Леся Українка
13. "І тепер я маю одно тільки право: — нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне "я".
Микола Хвильовий
14. "Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий — зорі. Що кому."
Олексадр Довженко
15. “Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи”
Іван Багряний
16. "Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом."
Іван Багряний
17. "Нема любові без ненависті, як нема білого без чорного! Хочете любові, то мусите ненавидіти."
Володимир Винниченко
18. "Тяжко, тяжко в світі жить І нікого не любить."
Тарас Шевченко
19. "Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина. Що проста людина? Живе собі, поживе собі, помре собі. А письменник — ні."
Остап Вишня
20. "Мрія дає нуль, якщо її не зробити життям."
Григорій Тютюнник
Объяснение:
Здесь их много можете выбрать какую захотите.
Батьки Павлуся («Були вони люди заможненькі, усього в них доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата з садочком і левадою». «…І шанували, і пестували вони того одинчика!» Наймити Павлуся («Наймит-парубок ще молодий, працьовитий, непитющий, а наймичка — теж чесного роду, осталась бідною сиротою, і покійниця прийняла її до себе, як рідну дитину»)Дружина Павлуся – «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет… І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»