Климко накопав п'ятдесят сім картоплин — великих, менших і зовсім дрібних. Дванадцять, найдрібніших, він спік. їв помаленьку, вмочуючи в коробочку з сіллю: помаленьку — щоб довше, та й живіт не заболить.
Вона здригнулася і випустила з рук трояндову сукню. Климко з Зульфатом спритно підхопили її, легесеньку, як пух, і так стояли з нею, ніяково й щасливо всміхаючись.
Це була найбільша радість Климкова — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив, — гарячої та запашної.
Катя, вертаючись зi школи побачила Надю, а в них з`явилась розмова:
- Доброго дня, Катрюсю - сказала Надiя
- День добрий. Нагадай менi свiй номер телефону, я загубила. - вiдповила Катерина
- Так, звичайно зараз я тобi його запишу.
Надiя взяла ручку та листик бумаги та записала свiй номер.
- А чому у тебе такий почерк? Ти не займалася з батьками? - спитала Катя
- Навiщо вiн менi? Зараз все у iнтернетi, там не потрiбно писать ручкой. Бувай, меня потрiбно йти до дому.
- Бувай...- закiнчила Катерина.
Катя ще довго думала над iï словами...Так i насправдi. Зараз все в iнтернетi.
Особисто мої враження від книги «Джури козака Швайки» дуже позитивні. Цей роман я прочитала декілька разів. І він багато чому мене навчив: любити рідний край, поважати історію. А цікавий сюжет захопив настільки, що не можна було відірватися. Тому, раджу прочитати роман Володимира Рутківського абсолютно всім.