Відповідь:
У центрі роману — постать гетьмана Івана Виговського, який, хоч і не позбавлений недоліків, постає зі сторінок роману патріотом України, що хотів звільнити її від гніту Москви, бажав їй просвіти, хотів піднести Україну до рівня розвинених європейських країн.
Автор яскраво змальовує і постаті козацької старшини, відсутність єдності й одностайності серед них, їхню безчесність, жорстокість у боротьбі за гетьманську булаву.
Роман "Гетьман Іван Виговський" звучить пересторогою: братовбивчі сутички, пролиття братньої крові ніколи не принесуть добра, а лише велику Руїну.
Пояснення:
Відповідь:
Риси характеру: — лукавий і підступний; — хитрий і підлий; — вразлива, мстива і властолюбива людина; — здатність до демагогічного маскування перед народом; — облудний; — «чарівник-чорнокнижник; — «наче собі чоловік простенький, тихенький»; — «ніхто не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату»; — втирався у довір’я простолюду, на який опирався у боротьбі за гетьманство; — намагався справити вигідне враження, бути малопомічним, скромним; — «по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж»; — «химерний, морочив голови людськії, мов не своєю силою»; — «мов який чарівник-чорнокнижник, ходив поміж миром, сіючи свої чари»; — політичний авантюрист без честі й совісті.
У творі "Сто тисяч" розкрито багато проблематик, які пов'язані з грішми. Головний герой - Герасим Калитка та його кум Савка, дуже прагнули збагатіти та поповнити свої статки, щоб показати іншим, які вони багаті. Саме через це породжується бездуховність у головного героя. У людини покладено два початки: матеріальність та духовність. Герасим бачив перед собою тільки матеріальність, забезпеченість у житті, одним словом - гроші. Через це він навіть забув про мораль, духовність, зневажав свою жінку. Він тільки і робив, що шукав б стати багатшим. Калитка повністю став цинічним, егоїстичним, нездатним до співчуття.
Він пішов на злочин, щоб стати більш матеріально забезпеченим, що зіграло із ним злий жарт - замість "ста тисяч справжніх купюр", він отримав сто тисяч білих паперців. Та й навіть ця "помста" не повертає до Герасима його духовність, яку він викинув із свого життя, як непотріб. У кінці твору він говорить: "Краще смерть, нiж така потеря", що й ставить крапку про моральні цінності головного героя.