З Шевченкового дитинства особливо запам’ятовується історія розвідування залізних стовпів, на яких тримається небо. Про ті залізні стовпи, мабуть, усі чули. Але наважився шукати їх тільки малий Тарас. Чумаки, які відвезли хлопця назад додому, поставилися до його пошуків добре. Але чи могли вони подумати, що все життя він шукатиме стовпи, на яких тримається небо на нашій грішній землі?
Він ті стовпи відкриє і покаже, що на них тримається людина і людський світ. Він поставить їх в основу нової української літератури. Духовну основу. Він оспівав Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили те своєю вічною піснею. Якою великою очисною силою мала пройти в народі його пісня, щоб у нелюдських умовах рятувати людину: «Умийтеся, образ Божий багном не скверніте!». І ніхто не допитувався, «хто він такий, щоб учити»...
Тема: символічне оспівування України – неповторна краса природи, невмируща слава запорозька, мудрість Ярослава.
Головна думка: заклик любити Україну (уславлення рідної країни).
Для довідки.
Світязь — найглиб¬ше в Україні озеро.
Батурин – легендарна гетьманська столиця.
На річці Альта (права притока Трубежа в басейні Дніпра) в 1019 році Ярослав Мудрий остаточно розбив Святополка.
Художні засоби.
Епітети: «таємничих лісів», «голосом дивним, похмурим», «давній надтріснутий дзвін», «тонесенько плаче».
Уособлення: «плаче ріка».
Метафора: «у нього сто сот голосів», «таке воно в світі одне», «туман таємничих лісів».
Порівняння: «голосом …, як давній надтріснутий дзвін».
Повтори (тавтологія): «сто сот», «світить і світить», «Я Світязь, я Світязь, я Світязь», «Батурин, Батурин, Батурин», «Я Альта, я Альта, я Альта».
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Воно мені …».
Риторичні оклики: «Я Світязь, я Світязь, я Світязь!», «Батурин, Батурин, Батурин!», «Я Альта, я Альта, я Альта!»
Риторичне запитання: «А хто ж ти така?», «Невже ти не чуєш мене?!».
Пестливі слова: «тонесенько».
Кількість строф: чотири.
Рими: лісів – голосів, одне – мене, похмурим – Батурин, дзвін – навздогін, така – ріка.
уособлення - вогонь - жива ворожа, підступна істота, яка "неначе звір-велет трощить щось, жвакає і важко сопить", метафору та гіперболу - вогонь - це "вогняні гори", що "наступали на них, несли усьому смерть", вогнище "…котилось за ними невпинними, непереможними, веселими хвилями, золотом розсипалось по плавнях, жерло очерет, випивало воду, підпалювало небо…"
Гіперболи ("димить димовище під хмару", "палає дуб в мільйони свіч"), персоніфікації ("дуб тріщить, ясний от жару, Зотлілий з серцем до кінця", серце "огнем напоєне до краю"), метафори-протиставлення ("Ти не людина - ти вже птиця І не палаєш, а летиш"), метафори ("я воскресну Цвітком людських ясних надій…"); епітети "ясним", "чистим, палючим","вільними іскрами", порівняння " як добре вино"