У своїй автобіографічній повісті "Климко" Григір Тютюнник показав образ хлопчика - сироти. Після смерті батьків Климка забирає до себе жити дядько, який працює на залізниці. Климко щовечора чекає дядька з роботи, мріє носити такого ж картуза. Та війна забрала і єдину рідну людину, і житло. Климко не зламався, він знаходить шкільних друзів і свою вчительку. Горе об'єднує їх, а ще треба пережити голодну і холодну зиму.
Хлопчик вирушає у далеку небезпечну дорогу, щоб принести солі, яку потім можна буде виміняти на харчі. Заради інших, Климко не раз ризикує життям. Його велике, добре серце мріє врятувати маленьку доньку вчительки. Климко, нарешті, досягає свої мети.
І ось дорога додому. Рідна станція. Останнє бажання врятувати полоненого, і ворожа куля пробиває серце відважного хлопчика.
Климко до кінця залишився людиною з великої букви.
Объяснение:
Тут можно убрать некоторые строчки или добавить чего-то своего. Надеюсь как-то!)
Напевно кожен завдавав собі це питання:"Для чго я живу на зенлі", тож зараз я розповім як я розумію його.
Життя одне, і на мою думку людина повинна жити для себе. Не розумієте? Я поясню. Потрібно жити на поповну тому, що життя одне. Одного разу перед тим як я заснув(заснула) тато сів на ліжко і сказав:" Якщо сьогодні твій останній день, якщо завтра тебе не стане, подумай чи все ты встиг(ла) зробити, що хотів(хотіла) у свойогу житті. Якщо так-то це добре, якщо ні-то значить треба щось змінювати".
Отже, жити треба так, щоб потім не жалкувати.