Відповідь:
Композиція повісті "Людина" суттєво відрізняється від притаманних українській літературі другої половини XIX ст. зразків, які передбачали стрункий сюжет, об'єктивну манеру оповіді. Твір О. Кобилянської малоподійний, побудований переважно на роздумах і переживаннях головної героїні. Мова твору вишукана, часто з елементами публіцистичного і навіть наукового стилів, що також збагатило художні особливості прози письменниці.
Роль публіцистичних матеріалів
Повість О. Кобилянської «Людина» — художній твір, у якому використано багато уривків з публіцистичних матеріалів. Сама Ольга Кобилянська вважала це недоліком твору, адже ідеї твору часто розкривалися не в образах, а в публіцистичних діалогах. Пізніше Кобилянська у своїй творчій практиці дотримувалась погляду, що ідея твору повинна бути втілена в образах, що треба писати так, щоб читач сам зробив висновок із прочитаного. Тож наявні публіцистичні матеріали, з одного боку, обтяжують художню розповідь, з другого — розкривають переконання головної героїні про феміністичний рух і погляди тогочасного суспільства на роль жінки в ньому. Недаремно цей твір названо «романом ідей».
Олена і її наречений Стефан Лієвич говорять майже цитатами з філософських праць німецьких авторів. Звідти ж узяті й епіграфи до І та II глав. Згадується також праця відомого російського критика Дмитра Писарєва. Йдеться про освіту жінок.
Лієвич з розпачем говорить, що жінки в переважній більшості «в ...глибокім сні остаються» і «мало журяться про свою самостійність!..» А якщо хто з жінок «старається збудити сонну сестру», то це викликає гнівний осуд суспільства. Вихід із такого становища Лієвич бачить у наступному: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме, доти остануться вони [жінки] малолітніми; однак, і сей лад не вічний. Будучина жіноча лежить в їх руках. Нехай озброюється кожда по можності, після обставин, а зброя їх ...яка чиста, яка сильна, як варто по ню сягнути! Се — знання!..»
Втративши нареченого, Олена говорить батькові: «Ніхто не є управнений мати бажання, котрі в життю другого мали би відогравати якусь рішаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреалізовані. Я їх не можу визнавати. Сама єсмь, тату! Сама, як птиця, як деревина в лісі. Маю сама право йти за собою або проти себе Ніколи не буду жити брехнею... Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини...»
Ці слова характеризуть Олену Ляуфлер як людину, яка високо ставить людську гідність, людину освічену, з критичним аналітичним розумом, що прагнула піднятися над міщанським оточенням.
Як бачимо, провідні свої думки й переконання Ольга Кобилянська вклала в уста героїні Олени Ляуфлер.
В одному з листів до Осипа Маковея (1895 р.) письменниця писала: «Для мене питання жіноче —точка поборена, і відтепер навіть не буду писати тенденційні новели, приміром такого роду,.як "Людина"».
Таким чином, публіцистичні матеріали в повісті допомагають яскравіше відобразити характери героїв, їх думки та переконання, відтворити типові тогочасні обставини.
Настала весна. Сніг ще не скрізь зійшов, але в повітрі вже носиться передчуття тепла. Вчора ми ходили в Ботанічний сад гали, як прокидається природа, які птахи першими прилітають ранньою навесні з південних країн. А сьогодні на уроці нам задали написати твір по картині Саврасова „Граки прилетіли”.
Картина Саврасова з вражаючою точністю передає атмосферу весни. Створюється відчуття, що ти не в класі дивишся на картину, а сидиш в сільському будиночку і дивишся у вікно.
Повітря чисте і прозоре, як кришталь. По сірувато-блакитному небу пливуть легкі білі хмарки. Від землі йде легка пара, хоча сніг ще не зовсім зійшов. Він почорнів, покрився легкою скориночкою, в багатьох місцях розтанув. У низинах багато талої води. На передньому плані декілька старих, кривих берізок. На них граків в'ють гнізда. У берізок на снігу багато пташиних слідів. Осторонь біжить грак, тримаючи в дзьобі гілочку. Трохи далі стара капличка з облізлим дахом. За нею видніється рілля.
Все на картині в м'яких, приглушених тонах. На ній немає ні яскраво-червоних, ні яскраво-жовтих фарб, проте картина світла, і головне — на ній ми відчуваємо повітря. Сам Саврасов говорив, що без повітря пейзаж — не пейзаж. Все на картині по-весняному радісне і святкове.
І настрій від неї також стає світлим і радісним!
ОТВЕТ ДАН ТЕМА ЗАКРЫТА
Наговорившися доволі, мишка вертає домів.
Объяснение: