Мені хочеться розповісти про мурашник і його дивних маленьких мешканцях – мурахах. Мурашник – це ціла держава із гніздами-будиночками, складами, вулицями й, напевно, палацовою площею. А мурахи – стан організоване співтовариство, у якому є королева, є крилаті молоді самки й самці, є безкрилі робочі мурахи. Вони увесь час у русі: кудись біжать, щось тягнуть – працюють, роблять запаси на зиму й для майбутнього потомства. Але, виявляється, працюють тільки робочі мурахи або навіть мураха-раба. А «рабами» вони стали тому, що великі й сильні мурахи розорили гнізда більше дрібних побратимів, вигнали хазяїв, а їхні яйця й личинки перетягнули у свій мурашник, виростили з них зрілих мурах і змусили служити собі. У світі існують тисячі різних видів мурах
И в кожного виду свої звичаї, своя організація мурашиного співтовариства
Моя мама часто каже, що речі є такими, як ми до них ставимося.
Однак, я довго не міг зрозуміти що це означає. Як ось цей маленький
велосипед, що вже багато років стоїть на балконі, може виглядати по-
різному для кожного хто його бачить?
І одного разу я збагнув. Пригадую, коли у мене не було велосипеда,
я був упевнений, що стану найщасливішим, коли мені його куплять. Так і
трапилось. Мені купили велосипед, точніше не велосипед, а щастя. І до мене
малого і щасливого щастя приходило щоразу, коли я крутив педалі. Яким
же щастям було проїхатися брудною калюжею, коли бризки розліталися на
всі боки! Та чомусь ця калюжа не викликала жодних позитивних емоцій у
тітоньки, що проходила повз. Скоріше навпаки – вона виглядала нещасною і,
напевно, почувалася так само. А моя щаслива калюжа для неї перетворилася
на суцільне нещастя у вигляді задрипаного багнюкою плаща.
Виходить і справді, речі є такими, як ми до них ставимося. А щастя
обирає того, хто його чекає.