Чи взагалі людина так влаштована? Вона весь час просить: дай, Боже; дай, земле; дай, дай, дай...
А чи достойні ми, люди, щоб нам щось давати? Чи з користю ми використовуємо те, чим нас щедро обдарувала природа? Можливо, ми самі повинні їй щось дати? Або, принаймні, зберегти? Ось які питання людина повинна поставити перед собою. Але відповідь, швидше за все, буде невтішною.
Небагато хто з нас може похвалитися тим, що насадив багато плодових дерев, виростив сад на пустирищі. Або створив на радість іншим квітник у дворі багатоповерхівки. Або вийшов на вулицю та поприбирав там сміття, сам, просто за покликом душі?
Але багато хто, навіть з тих, хто присягається у любові до природи, залишить у лісі сміття після пікніка; викине пластиковий пакет у воду річки чи озера, не донесе до урни обгортку від цукерки, недопалок сигарети... Натомість ми вирубуємо ліси з метою наживи, знищуємо лісові квіти, забруднюємо водоймища.
Ми будемо просити здоров"я у землі, але самі нічого для цього не зробимо: не припинимо зловживати алкоголем, не кинемо палити, не пересядемо з автомобіля на велосипед.
Земле наша, дай здоров"я тим, хто любить тебе по-справжньому, хто служить тобі вірою та правдою, має чисті помисли, прикрашає тебе і зберігає у чистоті та незайманості.
На мою думку, повинен.
Адже українознавство — це не тільки вареники, борщ та гопак на самодіяльній сцені. Це знання про наш народ, це пізнання історії, культури наших предків. Це єдність з попереднім поколінням українців, їх духовним світом. Українознавство — це знання історії України, її фольклору, літератури, мистецтва тощо.
Зневажаючи свій народ і його знання, нехтуючи його традиціями, не можливо почувати себе українцем. Створити справді горду й незалежну державу, заслужити її повагу в світі зможуть лише ті її громадяни, кожен з яких відчуватиме в собі справжню українську душу.
Що може людину зробити достатньо щасливою? Любов? Радість? Рідні? Все що завгодно може кожну людину зробити щасливою і якщо у неї є такий привід для щастя, то вона буде намагатися його берегти як можно сильніше.
А що для мене щастя? Навіщо я взагалі була народженою? Щоб створити сім'ю і так само щасливо вмерти, знаючи що в цьому світі я хоча б комусь потрібний? А давайте вспам'ятеємо всіх письменників, та й взагалі людей які стали знаменитими. Як думаєте, що в них було на меті? Створити сім'ю? Але деякі з них навіть не заможні. Взагалі всі такі люди вважають що кохання-найбільше горе й смуток в нашому житті. І я не можу цього заперечувати, адже це й справді так. Та чому ж тоді все наше молоде покоління так зациклине на відношеннях, які роблять їм боляче?
В кінці я нарешті хочу сказати, що насправді робить мене щасливим. В першу чергу - що я комусь потрібний. Та й не лише я, а моя до Адже так приємно знати, що ти кращий за когось, що в тебе більше знаннів в тому чи іншому предметі, це відчуття легкості. Звісно, я не люблю коли моєю до зловживають, але таке буває доволі рідко. Я дуже хочу в майбутньому стати знаменитою людиною яку будуть знати всі, любити, поважати, кожен рік згадувати мене - як героя. Саме ця думка робить мене щасливим і саме вона дає мені наснаги вчитися.
Объяснение:
Пыталась писать без ошибок. Удачи=_^