Львівський театр опери та балету імені Соломії Крушельницької — це не лише театр, це одна з найвизначніших і найгарніших споруд не лише Львова, а й Європи. У будівлі театру присутні елементи модерну. Будівля вражає великою кількістю ліпнини, декорування і скульптур. Верхівку театру прикрашають дві бронзові фігури-символи: зліва — “Комедія і драма”, справа — “Музика”, а поміж них височить статуя “Слави”. Ще більше вражає багатий інтер’єр театру — позолота, масивні люстри, розкішні розписи, живописні полотна, ліпнина, різьблення і скульптура. Особливої уваги варта дзеркальна зала з величезними дзеркалами, яка оптично збільшує маленьку кімнатку. Та головним все-таки є зал у формі ліри, який розрахований на тисячу глядачів. Оформленням залу займалися аж 10 художників під керівництвом С. Рейхана. Однією з головних прикрас як залу, так і цілого театру є завіса “Парнас” — картина, розписана польським художником Г. Семирадським. Вона належить до найунікальніших мистецьких творів, що знаходяться у Львові. На сцені львівської опери співали всесвітньо відомі виконавці, а також українські виконавці, зокрема Олександр Мишуга, Олександра Любич-Парахоняк, та Соломія Крушельницька, чиє ім’я тепер носить театр. Найпопулярніші опери “Ріголетто” Д. Верді, Л. Мінкуса, “Лебедине озеро” П. Чайковського, ”Ромео і Джульєтта”.
Объяснение:
2 сочинение:
Добро перемагає жорстокість, але не у всіх. Адже в кожному з людей бореться зло і добро. Людина, яка стоїть перед вибором, завжди повинен боротися з жорстокістю, а не спокушатися перед нею. Хоча людина сама вибирає собі дорогу, але всі, хто вибирає погану дорогу будуть завжди покарані. У світі є такі слова, як справедливість, милосердя, любов. Ці слова йдуть на перевагу жорстокості. Більша кількість людей будуть підтримувати добро, ніж жорстокість. Тому добро буде завжди перемагати жорстокість.
Чим сподобався і запам'ятався мені Павлусь — герой повісті А. Чайковського "За сестрою"?
Коли я читав повість А. Я. Чайковського "За сестрою", мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.