Боже, як багато у світі краси! Яке небо! А Дніпро синій-синій, чистий. Брате мій Дніпре, бітьку мій дорогий і прекрасний! Скільки радості, скільки глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води! Скільки людської краси відкрилося мені на твоєму урочистому березі! Які великі подарунки приніс ти мені, незабутній і безмірно, глибокий любий! Скільки ласки у вітрах над тобою, у синьому небі, що дивиться у твої води й вічно милується тобою! Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюсь і поклонятимусь усе життя, ріско моя дорога й велика!
Велика ріка народу мого!
Прийми мою любов і безмежну подяку, що родився я на твоїх берегах, що пив твою м*яку і чисту воду, що воскрес я душею біля тебе і що вся душа моя сповняється твоєю красою. І очі мої, і мій слух – усі почуття заспокоєні біля тебе, оповиті тобою, красо моя, моє свято, щастя моє. Як багато добра подарував ти мені! Любов*ю наповнив моє серце, надихнув мене на розуміння великого.
Объяснение:
Настала довгоочікувана весна. З-під землі з'явилася зелена стрілочка. Вона швидко розділилася на два листочки. Листочки стали широкими. А між ними з'явився маленький, тоненький паросток.
Він піднявся, нахилився до одного листочка й одного чудового ранку розцвів білими Дзвіночками. Це були Дзвіночки Конвалій.
Білі Дзвіночки Конвалій побачив маленький хлопчик. Його вразила краса квітів.
Він не міг відірвати око од них. Хлопчик простягнув руку, щоб зірвати квіти, на що т ли:
— Хлопчику, для чого ти хочеш нас зірвати?
— Ви мені подобаєтеся. Ви дуже красиві. — відповів хлопчик.
— Добре, — сказали Дзвіночки Конвалій, тихо зітхнувши. — Зривай, але перед тим, як зірвати, скажи, які ми красиві.
Хлопчик подивився на Дзвіночки Конвалій. Вони були прекрасні. Вони були схожі й на біту хмаринку, і на крило голуба, і ще на щось дивно красиве.
Хлопчик усе це відчував, але сказати не зміг. Він стояв біля Дзвіночків Конвалій, зачарований їх красою. Стояв і мовчав. — Ростіть, Дзвіночки, — тихо вимовив хлопчик.
Объяснение: