Патріотизм – це любов та відданість Батьківщині, це особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства, мови, традицій. Існує безліч визначень цього поняття, яке ж обрати? Досить складно виокремити одне, адже всі правильні, чи не так? Відповідь дуже проста: кожний особисто повинен для себе обрати, сформулювати власне визначення, на власні очі побачити вияви патріотизму.
Нещодавно їхала в автобусі і, як часто буває, без пригод не обійшлося. Проїжджаючи повз побудову нових мостів через Дніпро, один чоловік в нетверезому стані почав голосно кричати: «От украинцы, за сколько лет не могут мосты построить». Більшість пасажирів вступили з ним у палку суперечку, доводячи, що українці нічим не гірші за інших, що хоч наша країна й не така розвинена як хотілося б, але в іншому місці вони й не уявляють свого життя. Парадоксальним став той факт, що всі розмовляли російською, але ж відстоювали честь свою й своєї держави.
Ось так, виходить патріот – це не тільки той, хто говорить рідною мовою, не той, хто всюди кричить: «Я люблю свою країну», а ще й той, хто своїми вчинками хоч якось виявляє свою любов до Батьківщини, хто виховує в собі переможне почуття гордості, той, чиє життя стає життям свого народу! Будемо сподіватися, що вогники патріотизму все більше розгорятимуться у серцях українців, що кожен буде впевнений у собі, у світле майбутнє, що зробимо все аби мрії стали реальністю!
Кам’янець-Подільська фортеця (Antimurale Christianitas – форпост Християнства) була споруджена для захисту Турецького мосту, що є сполучним перешийком між Старим містом, укладеним в петлю річки, і “великою землею”. На підставі археологічних даних на території сучасної фортеці в IX – XII ст. існував дитинець із земляним валом і дерев’яною стіною, що захищає давньослов’янське поселення Галицько – Волинського князівства. Дерев’яні укріплення були замінені на кам’яні після пожежі на рубежі XII – XIII ст. А вже в 1240 році орди Батию (1209 – 1255/1256), правителя улусу Джучі (Золотої Орди), розбивши стіни, увірвалися в місто і знищили його жителів. У наслідку чого більш ніж на сторіччя Кам’янець перейшов під владу татаро – монгол. Після поразки татар при Синіх Водах у 1362 році від війська великого князя Литовського Ольгерда (літ. Algirdas 1296 – 1377) фортеця була передана у володіння племінникам князя – Олександру, Юрію, Борису, Костянтину і Федору. За правління литовських князів (1363 – 1430) фортеця переживає своє відродження і починає набувати свій неповторний вигляд завдяки пожертвам як дрібних шляхтичів і купців, так і римських пап, які надсилали Кам’янцю “милостиню святого Петра”.
Мама мене будить зранку о сьомій годині. Ой, як важко прокидатись, залишати в ліжку сни. Та я вже стала ученицею, а тому маю свій розпорядок дня. Спочатку я застеляю ліжко, вмиваюсь, не забуваю зробити зарядку. Після сніданку одіваю шкільний одяг, беру портфель та йду до школи. Там я знову побачу своїх друзів, однокласників, почую цікаві розповіді вчителів. Після уроків я повертаюся додому, обідаю, відпочиваю або біжу в школу мистецтв, де лине чудова музика. Пізніше виконую домашнє завдання, складаю зошити та книги у портфель. Улітку день довший, тому більше часу я можу провести на свіжому повітрі та відпочити з друзями. Надвечір я вечеряю, граю на фортепіано або дивлюсь мультфільм. Увечері о дев’ятій годині мама нагадує мені, що вже пора спати. Я лягаю у ліжко, де мене знову чекає новий сон, а завтра – новий день. Ось такий у мене зараз розпорядок дня.
Патріотизм – це любов та відданість Батьківщині, це особливе емоційне переживання своєї приналежності до країни і свого громадянства, мови, традицій. Існує безліч визначень цього поняття, яке ж обрати? Досить складно виокремити одне, адже всі правильні, чи не так? Відповідь дуже проста: кожний особисто повинен для себе обрати, сформулювати власне визначення, на власні очі побачити вияви патріотизму.
Нещодавно їхала в автобусі і, як часто буває, без пригод не обійшлося. Проїжджаючи повз побудову нових мостів через Дніпро, один чоловік в нетверезому стані почав голосно кричати: «От украинцы, за сколько лет не могут мосты построить». Більшість пасажирів вступили з ним у палку суперечку, доводячи, що українці нічим не гірші за інших, що хоч наша країна й не така розвинена як хотілося б, але в іншому місці вони й не уявляють свого життя. Парадоксальним став той факт, що всі розмовляли російською, але ж відстоювали честь свою й своєї держави.
Ось так, виходить патріот – це не тільки той, хто говорить рідною мовою, не той, хто всюди кричить: «Я люблю свою країну», а ще й той, хто своїми вчинками хоч якось виявляє свою любов до Батьківщини, хто виховує в собі переможне почуття гордості, той, чиє життя стає життям свого народу! Будемо сподіватися, що вогники патріотизму все більше розгорятимуться у серцях українців, що кожен буде впевнений у собі, у світле майбутнє, що зробимо все аби мрії стали реальністю!