ответ:Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкра нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.На картині ми бачимо волів, які пасуться біля озерця.Десь неподалік відпочивають люди після тяжкого дня.Ці воли для них воли-це скот, який символізує своєрідній символ землеробства та достатку.на цьому пейзажі, людина відійшла на другий план,а головними на пейзажі виступають воли.Ця тварина споконвіку допомагала людям, і супроводжувала людей від ранку до ночі.Пейзаж "Козача левада"-це признання Батьківщині в безмірній любові.
Объяснение:
Щастя і горе, радість і смуток - усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові.
"Яке щастя!" - і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. Це все ще попереду, а сьогодні - зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.
"Яке там щастя!" - і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось... Рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила.
"А щоб тобі щастя не було!" - і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.