Моє терпіння виходило за рамки дозволеного. мій друг, він..він запізнюється на зустріч. глибоко в душі закрадалися докори сумління, а невже щось сталося? яким було моє полегшення, коли серед натовпу з'явився знайомі обриси силуету, який з кожною секундою був усе ближче. це мій друг. нарешті. – чому ти запізнився? щось сталось? – мені просто обов'язково було зробити важливу справу, вибач.. – яка може бути важлива справа, аніж ця зустріч? – я не міг звільнитися трішки раніше, ніяк не виходило, ще раз вибач. – ох, гаразд. а що за "важлива справа"? можеш розповісти? – ну, я стояв у черзі.. – черзі? – так. – навіщо ти стояв у черзі? – я..я хотів зробити тобі сюрприз.. – сюрприз? - після гримаси подиву мої очі налились блиском щастя, коли друг простягнув невеличку коробочку, яка явно була адресована мені. – відкрий її опівночі, на свій день народження. це твій подарунок, який я нажаль не зможу подарувати.. – ох, дякую.. - зі сльозами на очах я кинулась з обіймами до друга, забувши навіть про його спізнення.
Мама – це найголовніша людина в житті кожного з нас. Вірш авторства Юрія Шкрумеляка починається словами «моя люба мати, калиновий цвіт». Саме темі материнства, любові до матері у контексті цього вірша і буде присвячений мій даний твір. Дійсно, варто визнати, що роль мами займає чільне місце в житті кожної людини без винятку. Мама не просто дає людині життя, вона є першою людиною, хто буде піклуватися про повністю беззахисну дитину, давати їй певні життєві установки. Через призму поведінки та любові власної матері кожна людина сприймає все своє подальше життя.
– чому ти запізнився? щось сталось?
– мені просто обов'язково було зробити важливу справу, вибач..
– яка може бути важлива справа, аніж ця зустріч?
– я не міг звільнитися трішки раніше, ніяк не виходило, ще раз вибач.
– ох, гаразд. а що за "важлива справа"? можеш розповісти?
– ну, я стояв у черзі..
– черзі?
– так.
– навіщо ти стояв у черзі?
– я..я хотів зробити тобі сюрприз..
– сюрприз? - після гримаси подиву мої очі налились блиском щастя, коли друг простягнув невеличку коробочку, яка явно була адресована мені.
– відкрий її опівночі, на свій день народження. це твій подарунок, який я нажаль не зможу подарувати..
– ох, дякую.. - зі сльозами на очах я кинулась з обіймами до друга, забувши навіть про його спізнення.