Не ран1ше н1ж через 3 м1сяц1, ми нарешт1 в1дправились на експедиц1ю, хоч на вулиц1 дощило Калина так хизуэться красою, що 1нш1 дерева ,стоячи в недоум1нн1, зовс1м розгубились Нев1домо зв1дки визирнула т1нь, така густа 1 темно-темна, що мен1 стало страшно йти додому одн1й Рад1сть ус1х об1йме так що у вас просто не буде 1ншого вибору, щоб не стерти втому з ваших обличчь та не посм1хнутися Н1хто не знаэ ключ1 в1д щастя, коли приходить невимовна туга, коли зникаэ рад1сть 1 зрозум1эш всю красу життя, якщо прийле щастя 1 зас... У той час як тривала кровопролитна в1йна, к1лька кв1ток не цв1ло А жита шелест1ли тихо, наче боячись розбудити ту милу доярку, яка була невимовно красива 1 мила на вигляд, незважаючи на риже волосся та веснянки(веснушки)
Лелека живе на старому в’язі. З лелечихою і лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, і Гриць, і Миколка, й Тетянка. Витанцьовують під в’язом і гукають: — Лелеко, лелеко, до осені далеко? Лелека, нагнувши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. А потім починає клекотати. Про що він клекоче? Спробуй розбери. Лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються. — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти. Лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда. — Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка. — У них же крила є! — заспокоює її Тарасик. Лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо. Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними — старі лелеки. Діти полегшено зітхають і весело галасують. Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо. — Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка. Тиша. У гнізді порожньо. З в’яза зривається жовтий листочок кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.
ответ:
олег
объяснение:
потому что
ты нормальный?