Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.
Пишу тобі цього листа і згадую наші зустрічі та як чудово ми проводили час. Дуже сумую за тобою. В нас вже починає розставати сніг. Багато води і скрізь мокро. Вже не покатаєшся на санках, як недавно з тобою, але нічого. В школі все добре, навчаюсь я гарно, але знову хочу на канікули. Мій кіт Рижик дуже підріс, бачила б ти це чудо. Маленьке кошеня, з останньої вашої зустрічі, стало гарним та пухнастим котом. Граюся з ним і радію - який же він милий.
Як твої справи? Як навчання?
Мої батьки часто запитують про те. Передаю тобі від них вітання.
Навіть не знаю, що тобі ще розказати. Побачивши зроблені нами кормушки в парку, декілька дітей з мого міста носять туди зерно і також підгодовують птахів. Це дуже гарно виглядає і ми з тобою зробили цей світ добрішим.
Як твій молодший братик? Давно його не бачила. Зараз він мабуть кумедніший, ніж був раніше.
Передай привіт своїм батькам. Чекаю на твого листа.
З любов'ю, твоя подруга ... (Оксанка).