Чому ми святкуємо Великдень нiхто не може знати точно, але я цiкавлюсь: "чому ми святкуємо це свято?" на мою думку це було так на україні живуть багато християн, вони вірять що колись був син божий - Ісус Христос і дрував він світу - мир. Ніхто не хворів та всі були йому вдячні, але були люди які не цінили його до м завалося що він несе із собою небезпеку і горе, хоча це було й не так. Вони розпяли його на великому дерев'яному хресті. І це було жахливо. Люди плакали. бо не могли вони без нього. І настав цей день ,люди вже майже звикли жити без сина божого, але Ісус восхрес! І це було свято, свято яке ще світ не бачив, і назвали вони це свято - Великдень. вже давно немае цих людей та Ісуса, але він до сих пір живе в наших серцях. Цими людьми були й мої предки, та в нас ще є деякі традиції на це свято, наприклад : фарбуємо великодні яйця, печемо великодні паски, ходимо зранку до церкви та ін. ... Але головне в Великдні не традиції, а радість!
Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить. За деякої страви ляжеш вздовж лави. Їв би очима, та душа не приймає. Хто що знає, тим і хліб заробляє. Коли зорієш мілко, посієш рідко, то й уродить дідько. У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть. Коли б ковбасі крила, то б кращої птиці на світі не було. Рада б зірка зійти – чорна хмара заступає. Кому — як мара, йому – як зоря. Аби хліб, а зуби знайдуться. Апетит з їдою прибуває. Баба з воза – кобилі легше. Байдуже ракові, в якому його горщику зварять. Без вірного друга – велика туга. Без труда нема плода. Біда біду тягне. Біда помучить і мудрості научить. Боятися вовка – в ліс не ходити. Велике дерево поволі росте. Вкрадеш голку, а потім корову. Вовка ноги годують. Всякому овочу свій час. В умілого й долото рибу ловить. Година вранці варта двох увечері. Двоє третього не чекають. Де відвага, там і щастя. Десять разів відміряй, а раз відріж. Дома й стіни помагають. Заварив кашу, так і їж. За все береться, та не все вдається. З ким поведешся, того й наберешся. Зробив наспіх, як насміх. Київ не одразу збудовано. Кожна жаба своє болото хвалить. Любиш кататись, люби й санчата возить. Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця. Менше говори — більше почуєш. На двох стільцях не всидиш. На тобі, небоже, що мені негоже. Не кажи гоп, поки не перескочиш. Не так сталося, як гадалося. Ні в тин, ні в ворота. Ні кує, ні меле. Одна бджола мало меду носить. Перемелеться лихо – добро буде. Рада б душа в рай, та гріхи не пускають. Старий кінь борозни не зіпсує. Терпи, козаче, отаманом будеш. Хто два зайці гонить, жодного не здогонить. Чужа душа – темний ліс. Щедрий на батьківські гроші. Язик до Київа доведе. Як дбаєш, так і маєш.
Чому ми святкуємо Великдень
нiхто не може знати точно, але я цiкавлюсь: "чому ми святкуємо це свято?"
на мою думку це було так
на україні живуть багато християн, вони вірять що колись був син божий -
Ісус Христос і дрував він світу - мир. Ніхто не хворів та всі були йому вдячні,
але були люди які не цінили його до м завалося що він несе із собою небезпеку і горе, хоча це було й не так. Вони розпяли його на великому дерев'яному хресті. І це було жахливо. Люди плакали. бо не могли вони без нього. І настав цей день ,люди вже майже звикли жити без сина божого, але Ісус восхрес! І це було свято, свято яке ще світ не бачив, і назвали вони це свято - Великдень. вже давно немае цих людей та Ісуса, але він до сих пір живе в наших серцях. Цими людьми були й мої предки, та в нас ще є деякі традиції на це свято, наприклад : фарбуємо великодні яйця, печемо великодні паски, ходимо зранку до церкви та ін. ...
Але головне в Великдні не традиції, а радість!