Твір на тему "Романтичність, мужність і сила волі української жінки Соломії":
Нещодавно я прочитала твір М. Коцюбинського "Дорогою ціною", у якому познайомилась з двома сильними та вольовими характерами - Остапом та Соломією. Для них стало бридким життя з паном, тому вони втікають. Соломія - розсудлива жінка, яка сама зробила свій вибір, її ніхто не примушував.
Вона стала щирим другом, порадником для Остапа. Соломія ніжно турбувалась про його рани, завжди була поряд у скрутну хвилину. Соломія мужня, сильна та палка. Вона намагається врятувати коханого від турків, проте гине. Соломія йде з життя героїнею, яка ладна на справжній подвиг заради близької людини.
Объяснение:
Українських письменників завжди захоплювала постать жінки, що здатна на смерть в ім'я свого кохання. Ще в давньому літописі оспівується жертовна і щира любов дружини князя Ігоря Ярославни. Глибоке почуття жінки змалював в оповіданні "Дорогою ціною" і М. Коцюбинський.
Героїня твору — рішуча і смілива жінка. Невідомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка, але з усієї її поведінки видно, що не за власним бажанням. Це натура безкомпромісна і волелюбна. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом з ним поділяє небезпеку важкого шляху. Боротьба за своє кохання до Остапа — це її жіночий вияв свободолюбства, прагнення вирватися з неволі моральної. Соломія надзвичайно мужня. Її жахають палаючі плавні, але вона не відступається від своєї мети — знайти пораненого Остапа. Справжнім гімном хоробрості жінки, силі її почуття звучать останні сторінки оповідання. На фоні поведінки Івана Котигорошка рішення Соломії напасти на турецьку варту виглядає подвигом. Під час нападу вона кмітлива, рішуча і смілива. Однак, їй не вдається врятувати коханого та ви самій з холодного Дунаю. Остання думка жінки — про Остапа. Цим письменник підкреслює її відданість коханому.
Мене захоплює сила любові цієї жінки, її щире та вірне серце. Я уклоняюсь її моральній чистоті, жертовності і силі волі.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною? Чому вінок і рушник мають таке глибоке символічне значення для нашої культури? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свій народ.