ответ:
на пустельній преображенській
сніг кружляв і вітер
до гумільова я постукала,
гумільов мені двері відчинив.
у кабінеті топилася грубка,
за вікном ставало темніше.
він сказав: «напишіть
про мене і життя мого!
це, право, прекрасна тема",-
але я йому відповіла: «ні.
як про вас напишеш ?
адже ви не герой, а поет".
разноглазое відсвітом грубки
освітилося обличчя його.
це було в туманний вечір,
у петербурзі на рі
я про нього згадую все частіше,
все сумніше з кожним днем.
і тепер я пишу
для нього і про нього.
плив гумільов по босфору
в африку, країну чудес,
думав про стародавніх героїв
обриваючись, падали зірки
тонкою ниткою вогню.
і кожній зірці говорив він:
- «зроби героєм мене! "
немов в пеклі півроку
в африці жив гумільов,
бився він з дикунами,
полював на львів.
зустрічався не раз він зі смертю,
у пустелі під «небом чужим".
коли він додому повернувся,
друзі потішалися над ним:
- «ах, африка! як екзотично!
багаття, негритянки, там-там,
вишукані жирафи,
і друг ваш
объяснение:
усі, звичайно, осудили б її легковажність але
ти сам себе мовчанням осудив