Коли я згадую про дитинство, мені стає сумно і весело водночас. Тоді світ здавався зовсім іншим, турбували зовсім інші «проблеми». Деякі вчинки того часу зараз видаються дивними.
Пам'ятаю, у мене викликали жах сметана, сирок, сирники. Бабуся часто купувала всі ці молочні продукти на ринку і вранці годувала всю родину «дарами корівки», як вона їх називала. Починала бабуля перераховувати всі вигоди від них: корисно, смачно, ситно. А мені не хотілося цю смакоту поїдати. Кожен ранок проходив за одним тим самим сценарієм: «з'їж це за маму, з'їж це за тата». А зараз що? Жоден мій день не проходить без йогурту. Все змінюється.
Важливе місце в моєму дитинстві займало будівництво куренів, будиночків, замків. Варто було кому-небудь викинути на місцеве звалище коробку від холодильника, як тут же починалися азартні пошуки старих ковдр та подушок, щоб побудувати будиночок. А потім довгі вмовляння, прохання до батьків дозволити залишитися в цій «монументальній будові» на ніч. Мені тоді було незрозуміло, чому батьки не дозволяли спати в наших куренях з гілок або будиночках з коробок?
Ще неясно було, навіщо в будинку кіт, якщо гратися з ним не можна? Мене постійно лаяли за одягання кота у футболки, прив'язування до нього сторонніх предметів (банки, банти, машинки). Пам'ятаю, у мами була істерика, коли я влітку катала домашнього улюбленця на санках: сусіди ще довго згадували неприємний звук тертя залізних санок на розпеченому літньому асфальті. Після цього кота віддали моєму дядькові, щоб тваринка більше не піддавалася моїм «тортурам».
Так, дитинство закінчилося, залишилися приємні спогади про мої нісенітниці та про друзів з дитячого садочку. Воно було прекрасне, але все добре коли-небудь закінчується.
Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).
Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)
Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними.( Ліс шумить)
Ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними. (Ніч прийшла в місто).
Речення можуть поширюватися означеннями й додатками, але не обставинами (Глибокі борозни літ (М. Хвильовий)), оскільки обставина передбачає наявність дієслова-присудка. Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, от, он (Ось іКаховка (О. Довженко)).
У називних реченнях може бути наявна оцінка предмета чи явища мовцем, що виражається різноманітними частками та окличною інтонацією (От тобі й свято! Ну ймісто! Що за нахаба!)
Називні речення найчастіше вживаються в художньому, публіцистичному і розмовному стилях мовлення (Вечір. Тиша. Зорі).