Мій обов’язок перед природою. Живучи в наш складний час гаючи за життям свого народу й усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На землі не буде більше великих воєн, завдяки досягненням науки і техніки, людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнювало її протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.
Ми всі у боргу перед природою. Важливо поважати свою матір-землю. Ні в якому разі не допустити цілковитого знищення усього живого на ній. Бо, коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наш обов’язок зараз — не допустити цього.
Не допустити хоча б того, що цілком і повністю залежить від нас і називається людським чинником.
З уроків географії ми знаємо, що природа — це безкраї степи, на яких дозріває зерно нового врожаю. Це могутній Дніпро з тихими затоками та довгими вітами верб. А навесні цвітуть і милують око молочно-білі сади. Не можна навіть дібрати слів, щоб розказати про все, що відчуваєш.
Двоє друзів мандрували пустелею.Утомлені тривалою подорожжю,вони посперечалися.
У гніві один ударив другого.Той відчув бвль,але нічого не сказав.Він вивів на піску <Сьогодні мій найкращий друг ударив мене>.
Мандрівники продовжували йти й натрапили на оазис.Вони вирішили скупатись у водоймі.Той,кого вдарили,мало не потонув,але друг урятував його.Коли отямився,він вирізьбив на камені <Сьогодні мій найкращий друг уряиував мені життя>.
Той,хто вдарив свого друга,а потім урятував йому життя,здивувався:
Коли я тебе образив,ти написав на піску,а тепер пишеш на камені.Чому?
Друг відповів:
Коли хтось нас ображає,ми повинні написати це на піску,щоб вітри могли стерти.Але коли хтось робить нам добре,ми повинні викарбувати це на камені,щоб жоден вітер не зміг стерти з нашой пам`яті.
Навчімося писати образи на піску і викарбовувати вдячність на камені.