Випишіть із тексту дієприкметники й дієприслівники. Визначте, від яких дієслів вони утворені.
Український рушник можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людини, ювілейні урочистості.
Ознакою охайності , працьовитості кожної господині є прибрана хата й чистий рушник напохваті. По всій Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Подарунковими рушниками перев’язували кумів і гостей, за на зорини.
Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені.
У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом – частіше родом. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль; у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати. На зеленому полі розстеляли його, клали їжу. Так робили в перший день оранки, сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику. А ті одягали на нього обжинковий вінок.
Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха. Цей звичай існує і нині. Весільний рушничок кожна дівчина готувала сама. Вишивати рушник, сорочки матері навчали дочок змалку.
Окрім хат, рушниками в минулому прикрашали також громадські установи – сільські управи, школи. Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використовують на весілля, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей.
Добре було б, якби і в сім’ях повернулися до прадавньої традиції вишивати рушники.
У нашій мові збереглися численні фразеологічні вирази, які відбивають народні звичаї, пов’язані з використанням рушників: дбати рушники, вертатися з рушниками, подавати рушники, стати на рушнику, слати старостів за рушниками
Завдання: Скласти казку про маленьке зернятко, яке потрапило восени під велику грудку землі.
Однієї осені малесеньке зернятко потрапило під велику грудку землі. Спочатку йому було самотньо та тоскно. Дні йшли. Настала зима, пухнаста біленька ковдра вкрила землю. Зерняткові не було холодно, навпаки, стало тепло і затишно.
Несподівано потекла водичка - сонечко пригріло, сніг почав танути. Для зернятка все було новим та незвичайним. І ось сталось диво - зернятко відчуло, що в нього прокльовуються гілочки. Так з зернинки вийшла велика та гарна рослина.