Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Михайло Коцюбинський
Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. Михайло Коцюбинський
Ліс постає перед нами сонний і наче змертвілий. Не ворушаться віти, лише поблискують у сутінках краплинки роси. Михайло Коцюбинський
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зострічають...
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять. Шевченко
Скласти опис зовнішності Лесі Українки пропоную так:
Леся Українка - видатна майстриня слова. Зовні жінка досить симпатична. Вона має русяве довге волосся, яке переважно буває заплетене в косу. У Лесі овальне обличчя, пухкі щічки. Проте згодом, через хворобу, обличчя жінки досить змінилось. Вона схудла, щоки пропали. Ніс у неї короткий, очі великі. брови густі. Губи мають дуже гарну форму. Зовнішність письменниці підкреслює риси її характеру: рішучість. силу духу, волелюбність та оптимізм. Щоразу на фотографіях та картках Леся зображена з віночком або стрічечкою на волоссі. Це характеризує її як особистістю романтичну, неординарну. Леся Українка - це талановита та мужня письменниця, поетеса боротьби та любові.