Всі, хто живе у Хмельницькому чи приїздить до міста на екскурсію чи ринок, знають, що одними із головних пам'яток міста є:
- Пам'ятник Богдану Хмельницькому, чиє ім'я носить місто;
- Музей Проскурівського Підпілля;
- Скіфський Курган;
-Костел Святої Анни: гостина у єзуїтів
Андропов Володимир Павлович — народний артист Росії, диригент, художній керівник опери Великого театру в Москві; Антоновський Андрій Валерійович — український поет, перекладач, художник; Бєляєва Тетяна Іванівна — український архітектор, лауреат Державної премії СРСР (1980)
Моє ставлення до української мови
Українська мова є мовою українського народу, отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. Я вважаю своїм священним обов'язком вивчати українську мову, бо народився і живу в Україні.
Для кожного з нас рідна мова — це дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури. Весь світ віддає шану геніальним майстрам українського слова Тарасові Шевченку та Іванові Франку. Далеко за межами України відомі твори Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського, Олеся Гончара та інших. Рідна мова донесла до нас геніальні творіння Мольєра, Шекспіра, Гюго, Гете, Бернса, Міцкевича, нею перекладають усе найкраще, що створено людством.
Мову треба оберігати від калічення. Якщо уважно прислухатись, то навколо можна почути немало слів-перевертнів, що живуть поза всякими законами. Не можна вживати словесних покручів та діалектизмів ("ходьом", "тудою", замість ходім, туди тощо.) Іноді вимовляють "техніка"... або "радіво", "калідор", "прахтіка"... Бідні слова! Маючи високе призначення — бути засобом спілкування, вести народ до верховин культури, вони в той же час стають супутниками недбалості у мові і безкультур'я.
Кожен з нас повинен добре знати рідну мову, а це означає: для висловлення своїх думок слід добирати найточніші слова, не спотворювати їх неправильною вимовою, не засмічувати своєї мови нелітературними висловами, а також словами з місцевої говірки, не вживаними в літературній мові, бо це може призвести до непорозуміння, про що свідчить такий приклад.
Нумерація будинків велась від одного з кутів площі по периметру. Так було і в Станіславові (нині — Івано-Франківську) протягом століть. В часи радянського панування кожна сторона площі одержала свою назву. Лише північна була названа вулицею Ринок. Перейменування вулиці 17 Вересня з південної сторони площі на площу Ринок є намаганням повернутись до історичної назви і структури площі.