Життя - це безцінний дар, яким людина повинна донрожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненним у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним. Псевдопатріоти не цінують життя, бо вони - диванна картопля. Це ті, хто вміє прекрасно говорити, замилювати очі, і нічого не робити задля блага свого краю. Тільки те й роблять, що переховуються від війни. Такі люди не бачать душею Україну і все, що вона добула. Незалежно від того, чи це військовий, чи лікар, чи учитель, на кожній людині лежить відповідальність за чиєсь життя. І якщо хтось халатно буде ставитися до своєї справи, не цінуючи життя інших, гріш ціна такій особі. Лише той гідний життя, хто не говорить про любов до Батьківщини, а працює і живе задля ї процвітання, примножуючи набуте.
Небо-це щось далеке,невимовно красиве,яке вабить своєю могутністю та величчю.Напевно кожен замислювався над питанням:"Якого кольору небо?"І всі люди відповідають по-різному.Для когось небо синє,для когось блакитне,а для когось воно біле.Скільки людей,стільки і думок.Ось і я собі задаю це питання.Для мене небо чисто синє,коли воно спокійне,темно синє,коли лютує та білесеньке у теплу погоду. Отже,це питання є досить філософським,адже над ним можна думати годинами.До сьогодні ніхто не сказав якого кольору небо,що ще раз підтверджує мою думку.Мільйони людей-мільйони різних думок!
Дев`ятеро учнів не зробили листвіки на свято.
Объяснение: