СВІТ НАВКОЛО НАС
Виміть або обведіть потрібну літер, зніміть риску та розст
розділові знаки
1. Колір слова
А небо ч сте по молодому усміхн не. Воно с ніе так наче там всіяно
море ватошок і фіалок і півників і щ/иче всячину квітів/ф.
Мабу ь тому я в/фподобафе Д витися на небо бо з поміжсли усіх кол рів
найдущисче люблю синій. Іноді все вц ому світі уявляє ся мні синім тoпom
над дорогою; вази запряженннi кiн ми: до і. Але чомусь не можу уявити що о
молоко нашої корови Інски було синє. І чому/сь так само см тана для мене бітіє і
сир і вареники із сиром Як би стаи іншими не їв/би!
А якого катру слова? Тихесен_ко вимовляю слово зелений постає
переді мною все зелене і я вже чомусь не/сумніваюся що й саме це слово зеленого
кол ру. Вимовляю слово «мама» й уявляе_ся мені її добра усміжшка каре
іскрсте мрехтін/ння в очах лас/зкаве звучн/ння голосу. Жоден колір мабу_ь
не повязуется з/cї образом тіл_ки здаєт_ся наче сяє чимось золотистим від
очей в шневим од/т губ/n, йа/яблуками від/т рук. За цим щемко постає слово
«рідна» яке з/сдается, зовсім позбавлене кол ру а тіл ки дороге воно, ніжне
мов/ф усі кол_ри, у/взяті разом нужно: замініть риску та розставити розділові знаки та вставити потрібну літеру
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.