Кожен із нас має батьків. Вони народжують, виховують нас, дають нам найперші й найважливіші знання. Та якщо подивитися на речі глибше, в усіх — і не тільки в людей, але й у тварин, птахів, рослин — є спільна мати. Це природа, середовище, в якому всі ми існуємо. Представники рослинного й тваринного світу майже не змінили основ свого існування протягом тисячоліть, людина ж розвинулася від напівтваринного до цивілізованого стану. Чому ж ми, цивілізовані люди, пам’ятаючи про повагу до власних батьків, часто забуваємо про повагу до нашої спільної матері?
Розвиваючись від первісної до сучасної, людина віддалилася від природного світу. Ставши фактично найсильнішим і найрозумнішим видом, вона що далі, то частіше припускається серйозних помилок у поводженні з навколишнім середовищем. Спочатку люди вирубували ліси, осушували болота, намагалися повернути течію річок в іншому напрямку, потім бездумно занурювались у земні й морські глибини, порушуючи лад речей, що існував за мільйони років до появи самої людини. А скільки аварій уже трапилось на заводах, фабриках, гідро- та атомних станціях… І наслідки цих аварій відбиваються не тільки на людях, але й на всіх живих істотах, бо природа — це замкнена система, що має перебувати в рівновазі, щоб нормально існувати.
З раннього дитинства нас привчають не смітити в домі, прибирати за собою. Але природа — теж наш дім! Тож не треба забувати, що слід так само поважати його, як і власну оселю. Звичайно, не від простої людини залежить, як функціонує атомна станція, чи може трапитися на ній аварія, але навіть дитина може й повинна на розкидати сміття в лісі чи біля річки, моря, не ламати дерев та кущів, піклуватися про птахів та тварин, що живуть зовсім поруч. Одним із правил життя для кожного має стати правило Маленького принца: «Устав уранці, умився, привів себе в порядок — і відразу ж приведи в порядок свою планету».
Люди майже не замислюються над тим, якою є земля відразу після їхнього народження та якою вона стає напередодні їхньої смерті. Вони змінюють середовище, в якому живуть, напевне, не усвідомлюючи, до чого можуть призвести ці зміни за кілька десятків людських поколінь. Мені здається, що кожен має думати про це, адже не тільки наші діти, але й прапраправнуки заслуговують побачити світ гарним, здоровим і квітучим!
Отож прикметник - це частина мови, яку неможливо замінити.