ответ: усна народна творчість - це найдавніший різновид словесної творчості людини. виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. як же виникали такі твори? одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. з уст в уста казку, пісню, прислів'я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності. якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з'являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори, що з'явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів. інша назва усної народної творчості - фольклор. це слово у перекладі з ійської мови означає "народна мудрість". двісті-триста років тому з'явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. то були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів'їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю. у повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. спочатку мама співає нам колискові пісеньки, потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. а от в школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів'я, потім коломийки, пісні, думи. приказки та прислів'я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. коли я не хочу робити є завдання, то тато каже: "не побігаєш - не пообідаєш". і я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю і вправи. приказки та прислів'я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров'я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших. твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам'ятовуються, невеличкі за розміром. це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам'ятати довгий та важкий твір неможливо. зараз вважають, що фольклор з'явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він вже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.
хух, довго писав.
В далечині синіло море, ніжне й прозоре під світанковою імлою. Золотими порошинками запалювало сонце на хвилях перші іскри, і в усі сторони розбіглися по морю блакитні стежки, невідомі шляхи. Але невільники не милувалися з нього. Не раділи вони з пишної краси південної природи, ані з гір, ані з пахощів невідомих трав. Не веселив їх і кінець путі і близький відпочинок…
Дорога йшла баштанами і тютюновими плантаціями, потім пірнула в пишні виноградники і сади, повні персиків, слив, яблук і груш, потім знов вибігала на широкий простір — серед городів тa плантацій. І все ближче майоріли крізь зелень похмурі і присадкуваті каффські вежі по той бік затоки.
Каффа довгий час була генуезькою колонією. Року 1475 турки сплюндрували її, і з того часу вона втратила на деякий час свій колишній блиск і розкіш. Керував Каффою султанський намісник, так званий беглер-бей [135], три-бунчужний баша, якому скорялося, крім Каффи, все Південне узбережжя Криму, на гарматний постріл завширшки. В Каффі було багато вірмен, греків, турків, євреїв, італійців та караїмів. Кожен народ мав свої храми, але найпишніші були мусульманські мечеті з колишніх генуезьких церков, і серед них найкраща — Біюк-Джама з велетенською банею і двома мінаретами по тридцять п'ять обіймищ заввишки.
З північного заходу обмивало Каффу море широкою блакитною затокою. Зі сходу — замикав затоку мис Святого Іллі. З півдня обступали міцні відроги Яйли, а по той бік затоки — розкинувся північний степ, аж до Сиваша й Перекопа….
Каффа поділялася на три частини: фортецю, або цитадель, місто і передмістя. Фортецю збудували і зміцнили ще генуезці, оточивши її високими мурами з величезних кам'яних брил з дванадцятьма вежами й чотирма брамами. Вежі були чотирибокі, на два поверхи, з зубчастим карнизом між ними і таким же зубчастим верхом та кількома бійницями для гармат. Сухий рів оточував стіни не так для оборони, як щоб стікали в море гірські потоки після дощу. Місто було оточене такими ж мурами з вежами і брамами, а передмістя потопали в садах.
Каффський порт кипів кораблями. Стрункі венеціанські і далматські бригантини, англійські галіони й корвети, турецькі фелюки, галери та сандали, болгарські дуби й легкі вітрильники з Кавказу стояли всуміш із сірійськими, мальтійськими та кіпрськими столчаками. І той же вітер напинав жовтогарячі фрігійські й пурпурні генуезькі паруси, що й сніжно-білі крила іспанських фрегатів. Різномовна юрба заповняла порт, де пахтіло мускусом, виноградним вином, солоною рибою, ваніллю, смоленим канатом і фруктами.
Але головний товар тут були невільники. Звідси вивозили їх в усі порти Середземного моря, а потім гнали караванами до Персії, Індії та Аравії. На східних ринках українка цінувалася так само високо, як і черкешенка чи грузинка.
Перед каффською брамою невільників розподілили. Кожен купець відокремлював своїх бранців. Знов почався плач і лемент. Гірко ридали матері і рвали на собі волосся, прощаючись із дочками й синами. Як підстрелені, билися жінки, відриваючись від чоловіків, але батіг работорговця підіймав їх із землі і гнав на невільницький ринок.
Сафар розрахував, що сьогодні ринок буде переповнений рабами і ціни на них дуже знизяться. Тому краще відвести свій ясир до брата й дати йому відпочити, а потім продати здорових людей і взяти за них дорожче.
Але караван-сарай був переповнений. Тут формувався величезний східний караван, що прямував до Варшави. Довелося зігнати невільників до кошари й поставити навколо них сторожу. Бранців розв'язали. Знов забили кількох баранів та недужого коня, знову закуріли вогнища. І в ту мить, коли замикали ворота кошари, примчав Сафар із Горпиною і Настею. Корж помітив їх, кинувся до воріт. Настя підвелася в стременах, крикнула щось, але голос її розтанув у гомоні юрби, в криках погоничів, в тупотінні коней і овець.
Цехова сходка
Хома прокинувся пізно. Голова боліла, в роті було кисло. Неохоче підвівся він, випив кухоль пива і тільки тоді по-справжньому очуняв.
Не встиг він умитися, як за вікном зарипіли вози і незнайомий голос спитав:
— Гей, добрі люди, де тут мешкає шевський цехмістер?
— А що треба? — висунувся Хома.
— Та нам цехмістра, — разом відгукнулися Павло й Остап, вигнанці зі Львова.
— Я і є цехмістер. Заходьте!
Приїжджі зайшли до хати, перехрестилися на покуття і низько вклонилися хазяїнові.
— Рятуй, батьку!
і: політика , флюорографічний , подіум , примітив , кіно , гравітація.
и: кипарис , карикатура , крокодил , дистанція , сатира , Скандинавія .