З нетерпінням чекаю літніх канікул. Здається, вони ніколи не настануть. Але навчальний рік, як і все на світі, все ж закінчиться. Від літніх канікул я чекаю неймовірності та веселощів, нових захоплюючих вражень, пригод і подорожей. Хочеться поїхати кудись у нові світи. Але я поїду, як завжди, в село до бабусі. По правді сказати, я дуже люблю і бабусю, і село над Россю, і тамтешніх хлопців і дівчат, які вже давно стали моїми друзями. Я візьму з собою свій новенький велосипед і зможу їздити куди захочу - на річку або у ліс з такими ж, як і я, моїми сільськими однолітками. А увечері у мене буде час, щоб почитати щось із доволі довгого списку для позакласного читання, що нам дали у школі, щоб ми не забували букви.
Коли я повернуся до міста у серпні, мені, напевно, захочеться після довгої розлуки з ним прогулятися його вулицями, піти на виставку, до театру, а можливо, й у музей чи філармонію.
Такими я бачу свої наступні канікули.
Змінюється час, міняється мода на пісні та виконавців. Але деякі з них не підвладні часові. У березні згадуємо про композиторів Володимира Івасюка, Ігоря Білозіра та співачку Квітку Цісик. На жаль, із приводу їх передчасної смерті. Їхні долі дивовижним чином переплелися. Коли Ігор Білозір з ансамблем «Ватра» повернувся з гастролей по Америці, він привіз аудіокасету Квітки Цісик «Два кольори». Для композитора то був, мабуть, найцінніший сувенір: незвична манера виконання, неймовірної краси голос, ледь помітний акцент співачки і високий професіоналізм. Ігор Білозір устиг познайомитися з Квіткою Цісик, йому навіть пощастило домовитися про перші спільні гастролі в Україні. Але цим планам, на жаль, не судилося здійснитися...