Я переконана, що Інтернет, який відкрив перед нами багато нових можливостей, ніколи не витіснить із нашого життя книжок, театрів, кінотеатрів, телебачення та реального спілкування.
Чому я так думаю? Тому що людина прагне до справжнього: щирих емоцій, які вона може гати й переживати, до відчутних дотиків, до предметів, які вона зможе не лише бачити, ай мати у своєму користуванні.
Наведу приклад із власного життя: мені віртуальне спілкування не може замінити справжнього, я надаю перевагу прогулянкам і розмовам із друзями, тренуванням, а не перегляду спортивних змагань з екрана.
До того ж книжки, театри, телебачення, Інтернет відтворюють дійсність по-різному, є неоднаковими засобами впливу на людину. Це різні речі, які можуть доповнювати одна одну, але не замінити повністю. Кожен вид мистецтва збуджує в нас унікальні емоції. Наприклад, коли читаєш «Собаче серце» Михайла Булгакова й бачиш геніальне втілення образів професора Преображенського, людиноподібного Шарикова або Швондера в однойменному фільмі, відчуваєш велику різницю між власним враженням від прочитаного та сприйняттям цього ж твору геніальним режисером Володимиром Бортком. Більш ніж півстолітнє існування й розвиток шарикових і швондерів у післябулгаківський період, а також можливості сучасних зображувальних засобів мистецтва кіно збагатили точними мазками відповідних відтінків і сам фільм.
Отже, Інтернет може поліпшити, доповнити, полегшити та вдосконалити навчання, побут і дозвілля, але він не в змозі замінити ні реального спілкування, ні інших витворів людської культури, кожен з яких є унікальним.
Пітер: Хеллоуїн - лише через пару днів. Хтось має костюм?
Akinyi: Ви хочете одягнутися і піти на хитрість чи лікування? Хіба це не лише для дітей?
Лусія: Хелловін - це не тільки для дітей. У кампусі відбувається багато подій.
Аджай: Як що?
Лі: Екологічний клуб збирає будинок з привидами.
Яна: Ти збираєшся бути частиною цього?
Лі: Так, але я не можу сказати вам, що я буду робити. Це має бути сюрпризом. Інакше це буде не так страшно. Ви всі повинні прийти до будинку з привидами в суботу ввечері.
Петро: Так, нам усім слід вбратися і піти до будинку з привидами.
Лусія: Я вже! Крім того, цієї ночі у студентському центрі буде їжа та ігри, як, наприклад, яблучний бобінг, тому ми могли б також піти на це.
Аджай: Гаразд, я теж одягнуся. Якою я повинен бути?
Яна: Ну, нас шість. Чи варто нам думати про групу з шести персонажів і одягатися в них?
Акіні: Ми могли б бути групою супергероїв.
Аджай: Так! Я завжди хотів бути супергероєм.
Петро: Чому це мене не дивує?
Только имена поменяйте !